Солов’їв С. М. про життя й діяльність князя Святослава


“Коли князь Святослав виріс і змужнів, то почав набирати воїнів багатьох і хоробрих, ходячи легко, як барс, багато воював. Ідучи в похід, возів за собою не возив, ні казанів, тому що м’яса не варив, але, порізавши тонкими скибами конину або зверину, або яловичину, пек на вугіллях; намету в нього не було, а спав він на кінському пітнику, поклавши сідло під голову; так поводилися й всі його воїни. Він посилав у різні сторони, до різних народів з оголошенням: “Хочу на вас іти!” Початкові слова переказу про Святослава показують набір дружини, молодців, які, як звичайно тоді водилося, почувши про хороброго вождя, стікалися до нього отовсюду за славою й добычею. Тому Святослав робив свої подвиги з помощию однієї своєї дружини, а не з’єднаними силами всіх підвладних Русі племен: і точно, при описі походів його літописець не обчислює племен, що приймали в них участь. Святослав набирав воїнів багатьох і хоробрих, які були у всім на нього схожі: так можна сказати тільки про добірну дружину, а не про військо численному, складеному з різних племен. Самий спосіб ведення війни показує, що вона велася з небольшою отборною дружиною, що дозволяла Святославові обходитися без обозу й робити швидкі переходи: він воював, ходячи легко, як барс, тобто робив незвичайно швидкі переходи, стрибками, так сказати, подібно названому звірові.

При князях, попередниках Святослава,


не було торкнуто одне тільки слов’янське плем’я на схід від Дніпра – те були вятичи. З них-те й почав Святослав свої походи, довідавшись, що це плем’я платило данину козарам, Святослав кинувся на останніх, здолав їхнього кагана, взяв його головне місто на Доні – Білу Вежу; потім переміг ясов і касогов, жителів Прикавказья. ДО 968 року відносять східні письменники похід руссов на волзьких болгар, розгарбування головного міста їх (Болгар), що був складкою товарів, привозимых з околишніх країн; потім Русь долілиць по Волзі спустилася до Казерана, розграбувала й це місто, так само як Итиль і Семендер. Все це згідно з російським переказом про похід Святослава на Волгу й битвах його з козарами, ясами й касогами. Так помстився Святослав приволзькому народонаселенню за недавні поразки руссов. По всіх імовірностях, вчасно цих походів Святослава ставиться підпорядкування Тмутаракани російському київському князеві. По дорозі назад зі сходу Святослав, говорить літопис, переміг вятичей і наклав на них данина. Із цього часу починаються подвиги Святослава, що мало мають відносини до нашої історії. Грецький імператор Ничипір, угрожаемый войною із двох сторін, – і з боку арабів і з боку болгар – зважився за звичаєм озброїти проти варварів інших варварів: послав патриція Калокира до російського князя найняти його за 15 кентинарий золота й привести воювати Болгарію. Калокир, говорять грецькі історики, подружився зі Святославом, спокусив його подарунками й обіцянками; умовилися: Святославові завоювати Болгарію, залишити неї за собою й допомагати Калокиру в досягненні імператорського престолу, за що Калокир обіцяв Святославові незліченні скарби з імператорської скарбниці. В 967 році Святослав зі своею дружиною відправився в Болгарію, завоював її й залишився жити там у Переяславце на Дунаї; він княжив у Переяславце, говорить літописець, а Русь залишалася без князя: у Києві жила стара Ольга з малолітніми онуками, а поруч був степ, звідки безупинно можна було очікувати нападу кочових варварів. І от прийшли печеніги, оборонити було комусь, Ольга зачинилася в Києві з онуками. Незліченна безліч печенігів обступило місто, не можна було не вийти з нього, не вести послати, і жителі знемагали від голоду й спраги. На протилежній стороні Дніпра, говорить переказ, зібралися ратні люди в човнах, але не сміли напасти на печенігів і не було повідомлення між ними й киянами. Тоді останні встужили й стали говорити: “Немає чи кого, хто б міг пройти на ту сторону й сказати нашим, що якщо вони завтра не нападуть на печенігів, то ми здамося” И от викликався один парубок: “Я, – сказав він, – піду” “Іди!” – закричали йому все. Парубок вийшов з міста з уздою й, ходячи між печенігами, запитував, чи не видал хто його коня. Він умів говорити по-печенежски, і тому варвари прийняли його за один зі своїх. Коли він підійшов до ріки, то скинув із себе плаття й поплили; печеніги догадалися про обман, почали стріляти по ньньому, але не могли вже потрапити: він був далеко, і росіяни стій сторони виїхали в човні до нього назустріч і перевезли на інший берег. Він сказав їм: “Якщо не підступите завтра до міста, то люди хочуть здатися печенігам”. Воєвода ім’ям Претич сказав на це: “Підступимо завтра в човнах, як-небудь захопимо княгиню із княжатами й умчимо їх на цю сторону, а то Святослав погубить нас, як відвертає”. Усе погодилися й на інший день, на світанку, седши в човни, голосно затрубили; люди в місті радісно відгукнулися ім. Печеніги подумали, що князь прийшло, відбігли від міста, а тим часом Ольга з онуками встигла сісти в човен і переїхати на інший берег. Побачивши це, печенежский князь вернувся один до воєводи Претичу й запитав у нього: “Хто це прийшов?” Претич відповідали: “Люди з тої сторони”. Печеніг знову запитав Претича: “А ти чи князь?” Воєвода відповідав: “Я чоловік княжой і прийшов у сторожах, а по мені йде полк із князем, незліченна безліч війська”. Він сказав це, щоб пригрозити йому. Тоді князь печенежский сказав воєводі: “Будь мені іншому”. Той погодився. Обоє подали один одному руки й розмінялися подарунками: князь печенежский подарував Претичу коня, шаблю, стріли; Претич отдарил його бронею, щитом і мечем. Після цього печеніги відступили від міста, але стали не в далекій відстані від нього; літописець говорить, що росіянином не можна було коней напоїти: на Либіді стояли печеніги. Таке переказ, внесений у літопис, так народна пам’ять передавала цю подію. З характеристичних рис часу в цьому перек



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Солов’їв С. М. про життя й діяльність князя Святослава

Categories: Нові твори

Links