Соціальний конфлікт і його розв’язання (За оповіданням В. Винниченка “Солдатики!”)


Володимир Кирилович Винниченко – один з найвидатніших українських письменників XX століття. Він підніс українську прозу і драматургію до світового рівня. Тематика його творів була завжди актуальною. Один з прикладів гостроактуальної прози Володимира Винни­ченка – оповідання “Солдатики!”, яке має підзаголовок “Малюнок із селянських розрухів”.

Настало бурхливе XX століття – епоха, повстання мас. Селяни, які працювали в економії, зрозуміли, що живуть вони якось не так: багато працюють, голодують, вмирають, а гроші з того має їх хазяїн. А зрозуміти свій стан селянам допомогли листівки, де було написано “про той голод, яким вони моряться тепер, про панів, що обдирають му­жиків, про царя, що гуляє та п’є за мужицькі гроші, про попів, що задурюють голови”. От і забажали селяни вста­новити соціальну справедливість в окремо взятому селі власними руками. Явтух, який зрозумів більше за інших, держав промову і переконав-таки земляків іти забирати панське, тепер вже своє, мужицьке.

Кара не примусила на себе чекати: вже наступного ран­ку в пограбованому панському маєтку був загін солдатів. І дуже скоро селяни побачили “рівний живий сірий тин людей” – лаву озброєних солдатів, яка сунула на них. Упе­ред виступив Явтух і звернувся до солдатів з промовою. “Ми не грабили!… Ми ж з голоду вмирали!… Ми ж самі заробили той


хліб, що забрали!” – такими були основні аргументи Явтуха.

Винниченко майстерно змальовує стан “солдатиків”. Офіцер наказав стріляти, і солдати “підкинули рушниці і виставили їх проти селян”. Та селяни не стали тікати: адже дійсно тікати їм було нікуди – позаду голод та смерть. І Явтух урятував своїх односельців. Він благав солдатів тільки послухати його, і ті не стали стріляти, розуміючи, мабуть, чим це може для них закінчитися. На цьому епізоді слід зупинитися. Масова відмова стріляти в людей – ти­повий прояв солдатського протесту. Російська імперія, а потім Радянський Союз знали чимало подібних випадків. Таким чином солдати демонстрували свою солідарність з тими, хто повстав проти існуючого ладу. Але подібні епізо­ди влада швидко вирішувала на власний розсуд: солдатів, які фактично порушили присягу, суворо карали. На повста­лих чекало ще страшніше: зазвичай виникали спеціальні каральні загони, укомплектовані переважно з так званих “інородців”, які й чинили розправу. Склад армії в Російській імперії був переважно селянським і робітничим, отже, в ка­рателів і повсталих було чимало спільного.

Доля Явтуха була трагічною: розуміючи, що солдати не стрілятимуть, офіцер зарубав шаблею селянського ватаж­ка і миттю поплатився за це власним життям. “Явтух правду сказав: солдати не стріляли. Мирно й сумно побалакавши із селянами, вони тихо рушили назад, несучи за собою тіло вбитого начальника. А в другий бік вертали селяни з другим мертвим начальником – Явтухом”. Один невеликий епізод з низки подібних. Двоє загиблих і десятки про­зрілих людей. До більшовицького перевороту 1917 року лишається ще майже десять років. Ось тоді світ стане свідком як нечуваної жорстокості, так і найвищого злету народної душі. А поки що групи селян стихійно грабують панські маєтки, намагаючись впровадити у світ давно зниклу з ньо­го справедливість.

Володимир Винниченко правильно розумів рушійну силу російських революцій. Найчастіше вибухи народного гніву ставалися там, де бідували селянин і робітник, де експлуа­тація бідного багатим сягала меж жорстокості й цинізму. Активність повинна мати виключно позитивні наслідки, і для цього її треба доречно скеровувати: таким є секрет виз­вольної боротьби. І звичайно ж, некеровані маси набагато слабкіші за озброєну до зубів владу. Розуміння проблем свого часу зробило Володимира Винниченка одним з найцікаві­ших українських письменників початку XX століття.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Соціальний конфлікт і його розв’язання (За оповіданням В. Винниченка “Солдатики!”)

Categories: Твори на вільні теми

Links