Слово Василя Мисика

Наш рідний край уславили імена чудових літературних світочів: Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ’яненка, Б. Грінченка, М. Хвильового, О. Довженка та багатьох інших майстрів пера. Але не можна байдуже пройти повз постать Василя Олександровича Мисика, поета, прозаїка, перекладача. Сімнадцятирічного хлопця з Дніпропетровщини прийняла гостинна харківська земля – тодішня столиця України. Одним з учителів письменника-початківця став П. Тичина, який багато розповідав Василю про країни Сходу, пробуджуючи бажання вивчати мови

народів Азії, займатися літературними перекладами. Краса натхненної праці, моральна цінність людини, прагнення миру і щастя на землі – ось коло життєвих проблем, у котрі заглиблюється поет.

Але захоплення літературою Заходу чи Азії у сталінські часи було небезпечним. Тому В. Мисик зазнав чимало випробувань у житті: виправно-трудовий табір, участь у Великій Вітчизняній війні, втечу з фашистського полону. Проте не зламалася душа стійкого поета. У невеличкому кабінеті на вулиці Економічній, 1-а народжувалися кращі твори.

У чудовій збірці поета “Біля криниці”, що з’явилася в 1967 році, перед нами

постає безмежний степ, тихий обрій “і весняне небо, зіткане з блакиті, шатром легким”. Отже, перед нами – тонкий лірик, пейзажист, який підмічає найпотаємніші порухи природи, наприклад:

Легесенький сніжок – ласкавий залицяльник,
Терплячий гаптувальник
Дерев, стовпів, стежок.

Варті уваги й переклади. Саме в них автор виражає і своє бачення загальнолюдських цінностей, свого призначення на землі. Вірш Уітмена “Рима” співзвучний почуттям поета:

Ми віршем тішимся дзвінким.
Та думку зберегти ясною –
Цю найдорожчу нашу зброю –
Для мене варт найкращих рим.

В. Мисик дуже любив рідний край, Харків, не один раз повторював друзям: “…я його люблю, тут минула моя молодість, тут і зараз живу”.

Письменника не стало 3 березня 1983 року, але він подарував читачеві Рудакі, Фірдоусі, Байрона, Шеллі, Сааді, Бернса. Його переклади одержали світове визнання, відзначені літературною премією імені М. Рильського. Переклади закликали людей до гуманізму, чесності перед собою:

Хоч єсть і в тебе гострий меч, але вбивать не смій:
Не буде в Бога забуття жорстокості твоїй.

Поетичні збірочки “Трави”, “Блакитний міст”, “Берег” проголошували високість знань, доброти. У рядках віршів – риторичне питання, яке примушує замислитися кожного над призначенням на землі:
Скажи, о дивний, ти людина чи океанська глибина?

Тільки справжній митець може проникнути в глибини душі людини, розкрити потаємні куточки натури.

Нам пощастило, що дивний світ Василя Мисика освітлює широку дорогу поетичного Харкова, якою йти не одному поколінню талановитих земляків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Слово Василя Мисика