“Слово про похід Ігорів”. Образи руських князів у творі. Наскрізна ідея патріотизму


УРОК 15

Тема. “Слово про похід Ігорів”. Образи руських князів у творі. Наскрізна ідея патріотизму.

Мета: навчити учнів аналізувати, характеризувати образи руських князів; формувати вміння висловлювати власні міркування щодо вчинків героїв; виховувати любов до рідної землі, хоробрість, відважність, мужність, вміння ставити інтереси інших вище за особисті.

Обладнання: тексти поеми, ілюстрації до твору, таблиця “Образна система “Слова про похід Ігорів”.

Хід уроку

І Організація навчальної діяльності.

1. “Незакінчене речення”.

– Поема “Слово про похід Ігорів” зацікавила мене тим, що…

– Прочитавши “Слово…”, я зрозумів (ла),..

– Моє найбільше відкриття у творі – це…

2. Пояснення вчителя із використанням таблиці “Образна система “Слова про похід Ігорів”.

– Розкриваючи зміст подій, невідомий автор у “Слові…” виводить цілий ряд образів, з-поміж яких є й образи людей, тобто персонажі, й образи неживих предметів.

Найвиразніше з-поміж персонажів схарактеризовані руські князі: Ігор (через короткий опис його і більшою мірою через його вчинки та сум і радість Руської землі), буй-тур Всеволод (через дану ним характеристику свого війська, його бій із половцями) та Святослав (через сон і “золоте слово”).

2. Бесіда за питаннями:

– Хто, на вашу думку,


є головним персонажем твору?

– Знайдіть у тексті і прокоментуйте уривок, в якому автор дає характеристику князеві Ігорю.

– Які риси вдачі Ігоря Святославовича ви вважаєте визначальними? Підтвердіть свої думки висловами з твору.

– Як ставляться до князя автор та інші персонажі твору?

– Чим вас приваблює цей образ, а що варте осуду?

– Яким ви уявляєте князя Всеволода? Чому у “Слові…” він названий “буй-туром”?

– Що можна сказати про почуття Всеволода до старшого брата? Зацитуйте відповідне місце у творі.

– Як ставиться Всеволод до своїх воїнів? З чого це видно?

– Яке враження на вас справив князь Трубчевський? Аргументуйте своє твердження.

– Серед героїв поеми особливе місце займає князь Святослав. Як ви гадаєте, чому?

– Яким зображує київського князя невідомий автор “Слова…”?

– Виразно прочитайте “золоте слово” Святослава. Що князь вважає найбільшим злом?

(Матеріал для вчителя. “Князь Ігор насамперед відзначений рисами хороброї й благородної людини. Для нього характерна сувора, спокійна відвага, рішучість. Затемнення сонця віщує недобре; похід ще не почався, його можна було б відкласти до часів сприятливіших, коли будуть кращі знамення. Але безстрашний Ігор нехтує смертю і небезпекою. Прагнення йти назустріч ворогові, войовниче бажання “напитися шоломом із Дону” бере гору. Честь і слава – головні рушії поведінки Ігоря; звертаючись до своєї дружини, він каже: “Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути”.

Недаремно Святослав, князь київський, так характеризує Ігоря і Всеволода: “Ваші хоробрі серця з міцного булату викувані, а в одвазі загартовані”. Автор наділяє Ігоря рисами князя, оборонця рідної землі, близького до дружини воїна, вірного й стійкого, хоч і самовпевненоі до нерозсудливості. Страшна небезпека не лякає його; б’ючись до останнього, він завертає полки, що починають відступати.

Поразка Ігоря, ганебний стан його, коли він з золотого сідла пересів у сідло рабське (кощієве), не позбавляє його авторового співчуття, як і співчуття героїв “Слова…”, насамперед князя Святослава. Ігор – втікач з полону – це той же енергійний, спритний і мужній, невтомний боєць, і картина повернення його на батьківщину овіяна радістю руських людей, готових простити невдалий похід нерозважливому, але безмежно хороброму й відданому батьківщині воїнові” (За О. Білецьким).

“Головний персонаж твору – Ігор, про що говорить сама назва поеми. Це руський князь, який любить свою батьківщину і без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославович чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, що зневажає смерть, а полон для нього – найбільша ганьба. “Лучче ж бо потятим бути, – говорить він, – аніж полоненим…” Вислів цей став крилатим. Виняткову мужність та рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку – затемнення сонця? А Ігор вирушає! Воєнну хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його “сміливим соколом”.

Ігор – вольова натура: він один зумів повернути тисячі відступаючих воїнів назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислить себе окремо від дружини: “З вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!”

Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим засуджуємо Ігоря за необачність. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей – сиротами, князі пересіли “із сідла злотого та в сідло невольниче”, а головне – відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів ворогів. Тому все сумує: “Тоска розлилася по Руській землі, печаль буйна тече серед землі Руської”, навіть “никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося”. Заплакали жінки руські, промовляючи: “Уже нам своїх милих лад ні мислю помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти”.

У неволі “Ігор не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до малого Дінця”, докладно обмірковує план втечі, бо тільки наступними мудрими діями може він спокутувати свою вину перед рідним краєм. Цього хочуть усі, навіть природа: щоб завести погоню в оману, “ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали”; щоб допомогти князеві швидше повернутися до своїх, “дятли стукотом путь

До річки вказують, солов’ї веселими піснями світ провіщають”, а Донець “леліяв князя на хвилях, слав йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав його теплою млою під тінню дерев зелених, стеріг його гоголем на воді, чайками на струмках, чернядьми на вітрах”. (За Б. Степанишиним).

“Поруч з Ігорем бачимо Всеволода. Літописне оповідання мимохідь згадує хоробрість цього князя, що “чимало мужності показав”. У “Слові…” воєнна доблесть його прославляється в особливо піднесеному тоні. Як буйний тур, б’ється він у передовому загоні, прискає на ворогів стрілами, гримить мечем об ворожі шоломи, і куди не повернеться він у січі, там лежать голови половецькі. Він, як і брат, шукаючи слави, готовий забути для ратних подвигів і про батьківський престол князівський, і про милу жінку свою.

Зате про своїх бойових товаришів говорить він з особливою теплотою і гордістю.

Сповиті під сурмами, виплекані під шоломами, бувалі воїни Всеволода завжди готові до бою з ворогом; наче сірі вовки в полі скачуть вони, не боячись небезпеки, шукаючи собі честі, а князеві слави.

Відвага й благородство “русичів” (війська Ігоревого, його “дружини”), їх нехтування небезпекою і самою смертю, байдужість до багатої здобичі, якою вони мостять мости по болотах та багнистих місцях, – усі ці якості викликають в автора пошану. Недаремно він і про зброю “хоробрих русичів” згадує з таким замилуванням і, говорячи про тих, що полягли за землю Руську, знаходить слова, які найглибше передають його сум і повагу.

Автор пройнятий глибоким почуттям любові до батьківщини і свідомістю того, звідки походить лихо для неї. Створюючи образ того чи іншого князя, він не лишається байдужим. Ми виразно бачимо його симпатії і антипатії.

Серед героїв поеми особливе місце займає Святослав, князь київський. Автор не раз підкреслює успіх його походу проти половців, коли Святослав полонив половецького хана Кобяка. Перемога ця показана в епічних образах – гіперболах. Святослав “наступив на землю Половецьку, притоптав горби і яруги, скаламутив ріки й озера, висушив потоки й болота, а поганого Кобяка, як вихор, вирвав, щоб кинути полоненим у гридниці* Святославовій.

Святослав, один з усіх сучасних авторові князів, по-справжньому боліє душею, бачачи князівські незгоди. Засуджуючи легковажну славолюбність Ігоря і Всеволода, що не погодили своїх дій з іншими князями, Святослав, однак, сумує, висловлює співчуття розбитим князем і намагається своїм закликом підняти всіх до нового походу проти половців. Цей заклик до об’єднання молодших князів на боротьбу за справедливу справу оборони батьківщини від половців займає центральне місце в творі.

Святославові властивий ширший, ніж іншим князям, підхід до дійсності. У розумінні подій, відносин між князями він стоїть вище, ніж будь-хто з князів. Це величний образ мудрого володаря, авторитет якого для співця “Слова…” здається непорушним.

Якщо в молодших князях автор показує риси відважних войовників, які, проте, не розуміють спільних інтересів, то в образі “грізного князя київського” поєднуються якості могутнього полководця і мудрого політика. 1 ніби на підтвердження його правоти і авторитету автор, підступаючи від історичної дійсності, змушує Ігоря після повернення з полону прямувати в Київ до Святослава. Отже, цей образ найближчий співцеві” (За О. Білецьким).

“Відповідно до ідейного змісту твору Святослава автор називає великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють німці і венеційці, греки і “морава”. Та й недаремно: це ж бо він нещодавно своїми “сильними полками і харалужними мечами” розгромив орди половців. Цю перемогу автор явно перебільшує: “наступив на землю Половецькую, притоптав горби і яруги, змутив ріки і озера, висушив потоки і болота”. Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в його серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік “засіяні кістками руських синів”, коли “сумують голоси, поникли веселощі”, не чути голосу орачів?

Святослав – видатний державний діяч, справжній патріот і благородна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається з закликом до інших князів помститися “за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославовича”. Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор “Слова…” оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднував руські землі, а й успішно завойовував ворогів” (За Б. Степаниіииним).

“Галерея образів князів цим не вичерпується. Добре знаючи князів руських і стосунки між ними, автор “Слова” вміє двома-трьома влучними словами дати їм чіткі характеристики. І тут, в епізодичних образах, ставлення його до зображуваних героїв підпорядковане основній ідеї твору – ідеї боротьби з князівськими незгодами, якими користуються вороги, “бо через незгоду постало насильство від землі Половецької”.

Ми знаходимо у “Слові” згадки і про сучасних авторові князів, і про померлих. Високо ставлячи Володимира Мономаха, автор гірким словом згадує Олега Святославовича, діда Ігоря і Всеволода. Він називає його Гориславичем, бо при ньому сіялися й росли усобиці. З пошаною автор говорить про князів, що можуть, на його думку, підтримати “прадідову славу”, тобто славу Володимира Мономаха.

Згадуючи про воєнну доблесть князів, творець “Слова” примушує читача задуматися над тим, якою могутньою силою, страшною для ворогів, були б ці князі, коли б їхні дії були погоджені, об’єднані” (За О. Білецьким).

4. Заслуховування учнівських повідомлень-характеристик руських князів.

5. Проблемне питання.

– Як ви вважаєте, кого з руських князів можна назвати справжнім патріотом своєї батьківщини?

(Цю частину уроку можна провести, використовуючи метод ПРЕС: учні висловлюють свою позицію (я вважаю, що…), обгрунтовують її (… тому, що…), наводять приклади на підтвердження своєї думки (наприклад, …) та роблять висновки (отже, …).

6. Заключне слово вчителя.

– У жодному з творів ХІ-ХІІ століть, відомих нам з літератури Київської Русі, ми не знайдемо такого багатства образів, такої майстерності мови, яка звучить то мов вірші, то як добірна ораторська проза, такого злиття в єдине елементів книжної літератури і народної поезії.

Проте головне значення твору все ж у тому, що він пройнятий наскрізною ідеєю палкого патріотизму. Автор добре знав і події сучасної йому Київської Русі, і події, що відійшли вже в минувшину. Окремих князів він оцінює залежно від того, наскільки вони можуть і хочуть постояти за благо батьківщини, за Руську землю. З цього погляду автор ставить так високо сучасного йому великого князя Святослава.

Факти, зібрані в літописах, показують, що великий князь Святослав Всеволодович насправді далеко не був ідеальним діячем. Найголовнішою його турботою було забрати якнайбільше земель для себе і для своєї родини. Але для автора має значення не це, а те, що Святослав успішно воював з половцями, захищаючи Руську землю. А крім того, становище Святослава як великого князя дає йому більші, ніж будь-кому з його родичів, можливості об’єднати князів для оборони Русі від ворогів. Того, що міг би зробити Святослав, не можуть зробити інші, хоч і могутні, але більш віддалені від степового кордону князі, наприклад, Всеволод Суздальський або Ярослав Осмомисл Галицький. І от саме як об’єднуюче начало автор змальовує образ князя Святослава.

Саме в цьому високому патріотизмі полягає найбільша цінність “Слова про похід Ігорів”.

II. Підбиття підсумків.

III. Домашнє завдання.

Підготуйте відповідь на запитання “Чи актуальна ідея “Слова про похід Ігорів” у наш час?” Запишіть свої міркування в зошити.

* Гридниця – приміщення, призначене для князівської дружини.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Слово про похід Ігорів”. Образи руських князів у творі. Наскрізна ідея патріотизму

Categories: Конспекти уроків

Links