Слово про поета. У глибинах гармонії душі Л. Костенко

Ліна Костенко не тільки чесний, але й безстрашний, цікаво й напружено мислячий художник, що завжди йде вглиб почуттів своїх героїв. Така спокійна безстрашність, твереза логіка властиві людям, які мають твердий грунт під ногами, знають своє місце в житті! Є поети – законодавці літературних мод, які стають своєрідними каталізаторами для всіх. Є поети – суворі ревнителі національних традицій, є поети – духовні лідери для всієї культури. Мало кому вдалося з’єднати в собі ці риси. Ліна Костенко – еталон такого, абсолютно унікального об’єднання

До складу “шестидесятників” входили люди, об’єднані винятково цивільною самосвідомістю в період так званого “державотворення” і “розвитку держави”. Ліна Костенко відкрила ідейно-стилістичні напрямки. Саме її поезія народила й сформулювала творчість И. Драча, М. Вінграновського й інших представників талановитого покоління. Але на противагу “шестидесятникам” (В. Симоненко, Д. Павличко, И. Драчеві, Б. Олійникові, В. Стусу) Ліна Костенко не захоплювалася самодостатністю художніх експериментів. Маючи з ними багато загального в поетичній палітрі, вона одержувала поетом стилістичної прозорої думки й класично зваженої форми, сміло викрикуючи: “Жінки народили, як Роден”.

У Ліни Костенко історія – це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, тому що

вона не втратила духу свого, гордості, достоїнства людини. Недарма поетеса ототожнювала історичне минуле Україні з фігурою жінки – охоронниці. Як свідчать джерела, у козацькі часи українські жінки-шляхтянки були рівноправні із чоловіками, відчували себе незалежними особистостями. Жінка була членом церковних братств, служила у війську, вільно вибирала чоловіка, сама розпоряджалася своїм майном, розривала шлюб. Особливим злочином уважалася зрада любові. Народ уважав, якщо людина непорядний в особистому житті, то він ніколи не зможе прислужитися своїй землі-вітчизні: “Як хтось здатний зрадити близької людини – зрадить і батьківщину”.

Дівчиною з легенди – української Сафо – називають Марусю Чурай, автора багатьох народних пісень – “Ой не ходи, Григорієві…”, “Замир витали козаченьки”, “Наприкінці греблі шумлять верби” і т. п.. За словами, народна поетеса й співачка народилася в Полтаві в 1625 році. її батько, Гордої Чурай, брав участь у козацькому повстанні проти шляхетской Польщі (1637 р.), якого стратили у Варшаві в 1638 році. Залишилася вдова Горпина з донею Марусею, що писала вірші. Образ Марусі Чурай ожив у багатьох літературних творах, зокрема в повісті О. Кобилянской “У неділю рано зілля копала”.

Сімдесяті роки для України – не просто застій і стагнація, а розгром, духовна розруха. Усяке живе слово, що не вкладалося в тісні рамки вузьколобого мислення примітивних критиків і сумнівних цінностей духовних багатств народу, безжалісно розтоптувалося. На Ліну Костенко впало покарання, що могло відбутися хіба що в часи середньовічної інквізиції. Шістнадцять років влада причинялася, що такого поета просто не існує. Книгу поэзий “Зоряний інтеграл” (1963), знівечену, але все-таки набрану, було наказано розформувати. Така ж доля осягла й збірник “Князівська гора” (1975). Тільки зрідка в газетах і журналах з’являлися невеликі добірки віршів Л. Костенко

В останні роки застою чиновники змушені були дати дозвіл опублікувати нові добутки Л. Костенко: збірник поэзий “Над берегами вічної ріки” (1977), історичний роман у віршах ” Маруся Чурай ” (1979), книгу поэзий “Неповторність” (1980). За ці дві останніх публікації поетеса була визнана гідною високого звання лауреата Шевченківської премії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Слово про поета. У глибинах гармонії душі Л. Костенко

Categories: Нові твори

Links