Словесний портрет Плюшкина

Найбільш суворі відкликання Собакевича ставляться до Плюшкину, у характеристиці якого традиції учительной літератури займають особливе місце. Справа в тому, що викриття скнарості богатих було однієї з излюбленнейших тим давньоруської проповіді, що залишила виразні портрети носіїв цього пороку. В “Измарагде”, наприклад, цій темі присвячено трохи “слів”.

Точне трактування їхнього загального змісту й колориту ми знаходимо у В. П. Адриановой-Перетц: “Християнське вчення про те, що багатство перебуває тимчасово в руках людини, що повинен ділитися їм з бедними, визначило ту сувору оцінку, яку учительная Література дає “скнарості”, “сріблолюбству”, але не в абстрактному їхньому розумінні, а в конкретному прояві цієї “пристрасті” в “вдачі” і поводженні людини”.

Відношення до багатства в середньовічній християнській етиці було двоїстим. Воно відштовхувалося від євангельського постулату: “Зручніше верблюдові пройти крізь голкові вуха, ніж богатому ввійти в Царство Божие” (Лука, 18, 25). Однак, якщо багатство було спрямовано на добрі справи, воно не засуджувалося. Щедра милостиня вважалася головним засобом порятунку душі богатого й відігравала немаловажну роль у системі моральних подань Древньої Русі. “Людинолюбство, – писав про це В. О. Ключевский, – насправді значило нищелюбие. Добродійність

була не стільки допоміжним засобом суспільного благоустрою, скільки необхідною умовою особистого морального здоров’я: вона більше потрібна була самому нищелюбцу, чим жебракові ” .

Учительние “слова” викривають не багатство саме по собі, а “златолюбие зле”, малюють образ людини, одержимого “лютою цією недугою”. “Не глаголю убо на богатия, иже в ньому добрі живуть, – формулює своє завдання “Слово Іоанна Златоуста про багатих і немилостивих”, – але тия докоряю, иже багатство имеющаа, у скнарості живуть” . У цьому “слові” намальований психологічний портрет скупого багатія, готового “своїх мяс урізавши іншому податі або жебракові, ніж у клетех лежачого богатьства” . В іншому “слові” Іоанна Златоуста “Об заколоти життя человеческия”, присвяченому головним чином викриттю “збирання многаго маєтку”, зображене повсякденне життя багатого скупаря: “маєтку не хощет ся наситити николи ж пропасного, але утробу свою мучить гладом і тіло наготою, і зимою тиснеться, паче зв’язаних стражет… і стенет яко ж цей всіх бедние стражет” .

Два мотиви цього опису – “утробу свою мучить гладом” і “паче зв’язаних стражет” – представлені в перших відкликаннях Собакевича про Плюшкине: “Вісімсот душ має, а живе й обідає гірше мого пастуха!.. Такий скнара, якого уявити важко. У в’язниці колодники краще живуть, чим він…” (VI, 99). Третій мотив – “стенет яко ж цей всіх бедние стражет” – реалізується в поводженні самого Плюшкина, що скаржиться Чичикову на свою бідність: “того й дивися, підеш на старості років по мирі!” (VI, 121).

Повчання “Измарагда” викривають жорстоке відношення скупого до своїм “рабам” і “челяді”. В “Слові св. Нифонта про багат і скупому” розповідається про те, як Нифонт побачив багату людину, до якого зверталися за милостинею багато жебраків, він же не обертав на них уваги. “Нифонт запитав в ангела-хоронителя, чи багато в цієї людини маєтку? Багато, – відповідав ангел, – але він грошолюб і “цати заради” готів умерти. Він б’є челядь свою, морить її голодом і наготою й непосильними роботами” 15 Плюшкин, за словами Собакевича, “всіх людей переморив голодом” (VI, 99). Трохи пізніше, в авторському описі з’явиться й мотив “наготи”: “У Плюшкина для всієї двірні, скільки не було її в будинку, були одні тільки чоботи” (VI, 124). Як наслідок такого нестерпного положення зображене в “Измарагде” втеча “рабів” від своїх хазяїв: “аще чи його озлобиши, те вставши біжить від тобі” (“Слово Іоанна Златоуста како достоїть имети челядь”) 16 . Плюшкин і сам не приховує, що селяни в нього “що рік, то біжать” (VI, 128).

Словесний портрет Плюшкина, що малюється Собакевичем, буде неповним, якщо не згадати про такій колоритній деталі, як лайлива кличка, який він двічі нагороджує Плюшкина: “Я вам навіть не раджу дороги знати до цього собаки! – сказав Собакевич” (VI, 99). На відміну від традицій усної народної поезії, де собаками йменують ворогів-іновірців, у давньоруській проповідницькій літературі цей образ пов’язаний з темою немилостивого багатства. “Измарагд”, надаючи важливого значення милостині, сильно засуджує “златолюбивих скупарів”, що неправедно здобувають своє майно й принесення, що роблять від нього, у церкву: “Не вимагає бо Бог приношення від неправди, їжаку сиротам і вдовам насильства творити, але яко пса що смердить гребує Господь” .

У зв’язку з темою осуду скнарості богатих учительная література нерідко торкалася євангельської притчі про Лазаря й богатом. Вона розповідає про неї богаче, що щодня веселився й бенкетував. У воріт його будинку лежав жебрак Лазар, що бажав насититися “від крупиць, що падають від трапези богатого”. Але богатий робив вигляд, що не зауважує його. Після смерті богатий потрапив у пекло, а Лазар у рай – на прекрасне лоно “праотця” Авраама. Богатий, страждаючи у вогні, просить Авраама послати до нього Лазаря, щоб той хоча б омочив водою його мову. Авраам, назвавши богатого “чадом”, нагадав йому його поводження в земному житті й відмовився виконати його прохання, мотивуючи тим, що між праведниками й грішниками в потойбічному житті затверджена непрохідна прірва (див.: Лука, XVI, 19 – 31).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Словесний портрет Плюшкина

Categories: Нові твори

Links