“Слова об полицю Игореве”

Існує багато припущень про те, ким був автор “Слова об полицю Игореве”. Він міг бути наближеним князя Ігоря, тому що повно співчуття до нього, або ченцем, адже в ті часи більшість утворених людей були ченцями. Також автор “Слова…” міг бути дружинником, тому що в його описі битви відчувається впевненість Алл С о ч. Р У хороброї людини, що побывали в боях і знає, що таке битви: З раннього ранку до вечора, з вечора до світла летять стріли розжарені, гримлять шаблі об шоломи. Тріскотять списи булатні в поле незнайомому серед землі Половецької

Але

ким би не був автор, він, безумовно, був геніальною людиною свого часу, що має здорові погляди на сформовану на Русі обстановку. Автор “Слова…” не тільки розповідав про події Ігорового походу, але й давав свою власну оцінку всьому що відбувається. Схвалюючи прагнення Ігоря до волі, його бажання захистити рідну землю, автор одночасно із цим засуджує честолюбство Ігоря, що заводить князя далеко від рідної землі й приводить до загибелі його війська. ПРО, далеко залетів сокіл, птахів б’ючи, – кморю.

Ігорового хороброго війська не воскресити… Незвичайна композиція “Слова…”,

різні дивні порівняння, своєрідна співуча Мова, склад “Слова…” свідчать про те, що автор був літературно обдарованою людиною. Не можна не захоплюватися плачем Ярославівни, його красою й глибоким змістом: На Дунаї Ярославнин голос чується, кукушкою безвестною рано кукует: “Полечу, – говорить, – кукушкою по Дунаєві, омочу шовковий рукав у Каяле-Ріці, ранку князеві криваві його рани на могутнім його тілі”.

Порівняння, яких дуже багато в оповіданні, надають опису подій поетичне звучання. Наприклад: порівняння Ігоря, і брата, і їхніх синів із чотирма сонцями: На інший день спозаранок криваві зорі світло возвещают; чорні Хмари з моря йдуть, хочуть прикрити чотири сонця… В “Слові…

” яскраво виражений зв’язок людини й природи. Природа одухотворена, олюднена; вона є учасницею дії – радується, засмучується, плаче й страждає так само, як і людина. У своєму плачі Ярославівна із благанням звертається до вітру, сонцю й Дніпрові. Похід Ігоря супроводжується похмурими ознаками: Уже нещасть його підстерігають птаха по дубах; вовки грозу піднімають по ярах; орли клекотом на кості звірів кличуть; лисиці брешуть на червлені щити

Все це ясно говорить про те, що автор “Слова…” сам безроздільно пов’язаний із природою Російської землі, що він неї почуває й розуміє. Не залишає ніяких сумнівів і те, що автор “Слова…” є патріотом своєї рідної землі

Його добуток перейнятий величезним ніжним, теплим почуттям любові до батьківщини. Це почуття проявляється й у тім щиросердечному хвилюванні, з яким автор говорить про поразку дружини Ігоря, і в тім, як він передає плач російських жінок по вбитих воїнах. Автор “Слова…” пишається своєю батьківщиною, він упевнений у неї могутності

Російська земля для нього – це не тільки російська природа, російські міста, це в першу чергу народ, що населяє Російську землю. Автор говорить про мирну працю російських орачів, порушеній усобицами князів, про гору всього російського народу, про загибель його надбання. У цьому відчувається його біль за батьківщину, його гаряча любов до неї. І саме ця любов надихала автора “Слова…

” і водила його пером. Він прекрасно розуміє, якими жахливими наслідками для Русі обернулася поразка Ігоря. Йому боляче тому, що російські князі, замість того щоб захищати рідну землю, ворогують між собою: Сказав брат братові: “Це моє, і те моє ж”. І стали князі про мале “це велике” говорити й самі на себе крамолу куватися

Автор призиває до припинення міжусобиць: Ярослава всі онуки й Всеслава, Схилите прапори свої, Вкладете в піхви свої мечі ушкоджені, Тому що втратилися ви слави дідів. Ви адже своїми крамолами почали наводити поганих на землю росіянку, на багатства Всеслава. Через усобиц адже настало насильство від землі половецької. Звертання до походу Ігоря є приводом для заклику до об’єднання Русі

Цей заклик ясно виражається в “золотому слові” Святослава й служить головною думкою добутку. Уявляючи собі автора “Слова…”, я не можу побачити його в якімсь одному, певному вигляді

У моїй уяві цей вигляд міняється залежно від описуваних подій. Те він – дружинник, то він – орач, то він – чернець, то він – воєначальник, то він – госу дарчий діяч, то він – білобородий розповідач казок Бонн. І із цих різних образів складається нарешті образ автора – великого, працьовитого, талановитого й мудрого російського народу. Але в якому би образі автор “Слова…” не з’являвся, йому незмінно властиві мудрість, чесність, шляхетність, чудове знання історії своєї батьківщини

Для того щоб уявити собі автора, не обов’язково придумувати конкретний образ людини того часу. Треба лише уважно перечитати “Слово…”, і тоді крізь древні письмена можна побачити світлу душу, піднесені прагнення, мудру турботу про долю улюбленої Батьківщини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

“Слова об полицю Игореве”