За старих часів старожитню жив під містом Муромом, у селі Карачарове, селянки Іван Тимофійович зі своєю дружиною Єфросинією Яківною. Був у них один син Ілля.

Любили його батько з матір'ю, так тільки плакали, на нього поглядаючи: тридцять років Ілля на печі лежить, ні рукою, ні ногою не ворушить. Та ростом богатир Ілля, і розумом світлий, і оком зіркий, а ноги його не носять,

У славному було у місті у Ростові,

У того попа ростовського

Єдине було чадо миле,

Удал добрий молодець на віці

По імені Алешенька молодий.

Та став Алешенька конем володіти,

Та став Алешенька мечем володіти,

Приходить Алешенька до свого батька,

До того попа ростовському,

Та падає йому у жваві ноги,

Та просить