Жила-Була під Києвом удова Мамелфа Тимофіївна. Був у неї улюблений син - богатир Добринюшка. По всьому Києву про Добрине слава йшла: він і ставний, і високий, і грамоті навчений, і у бої змів, і на бенкеті весел. Він і пісню складе, і на гуслях зіграє,

Алеша Попович молодий

З Екимом сином Івановичем

Виїжджали на расстани на широкі;

На расстанях лежить білий-горючий камінь,

На камінчику підпису підписані,

Усі шляхи-доріжки розказані.

Отут-Те Алеша, поучен людей,

Зіскакував з добра коня,

На камінчику

У Владимера-Князя був поцестен бенкет.

Так усе на бенкеті напивалисе,

Так усе на цесном наедалисе:

Так усе на бенкеті приросхвастались:

Так інший хвастат золотий скарбницею,

Як інший хвастат молодий жоной,

Як інший

На чужій стороні, на Уленове, жили-минулого два брати, два королевичі, королівські два племінники.

Захотілося їм по Русі погуляти, міста-села попалити, матерів послезить, дітей посиротить. Пішли вони до короля-дядечко:

Рідний дядечко наш, Чимбал-Король, дай нам воїнів сорок тисяч, дай золота й коней, ми підемо грабувати російську землю,

Раннім ранком, раннім сонечком зібрався Вольга брати даних податі з міст торговельних Гурчевца да Ореховца.

Села дружина на добрих коней, на каурих жеребчиков і у шлях відправилася. Виїхали молодці у чисте поле, у широке роздолля й почули у поле орача. Оре орач, посвистує, лемехи по камінчиках

Їде Ілля по чистому полю, про Святогоре засмучується. Раптом бачить - іде по степу калика перехожий, старичиме Иванчище. - Здраствуй, старичище Иванчище, звідки бредеш, куди шлях тримаєш?

- Здраствуй, Илюшенька, іду я, маренню із Царьграда. так нерадісно мені там гостилось, нерадісний я й додому йду.

- А що ж там у Царьграде

Тихо, нудно у князя у світлиці.

Не з ким князеві рада тримати, не з ким бенкет бенкетувати, на полювання їздити... Жоден богатир у Київ не заглядає.

А Ілля сидить у глибокому льосі. На замки замкнені ґрати залізні, завалені ґрати дрюччями, кореневищами, засипані для міцності жовтим піском. Не пробратися до Іллі навіть мишці

З-під старого у'яза високого, з-під кустика рокитового, з-під камінчика білого випливала Дніпро-Ріка. Струмочками, річками повнилася, протікала по російській землі, виносила до Києва тридцять кораблів.

Добре всі кораблі прикрашені, а один корабель краще всіх. Це корабель хазяїна Солов'я Будимировича.

На носі турья голова виточена, замість очей у неї вставлені

У славному місті Ростові у ростовського попа соборного був один-єдиний син. Кликали його Алеша, прозивали по батькові Поповичем. Алеша Попович грамоті не вчився, за книги не сідав, а вчився з малих років списом володіти, з лука стріляти, богатирських коней приборкувати.

У багатому Новгороді жив добрий молодець, по імені Садко, а по-вуличному прозивався Садко-Гусляр.

Жив бобирем, із хліба на квас перебивався - ні двору, ні кола. Тільки гусли, дзвінкі, яровчатие, так талант гусляра-співака й дісталися йому у спадщину від батьків. А слава про нього рікою котилася по всьому Великому Новгороді. Недарма кликали Коша й у боярські тереми золотоверхі,