Ілля Муромець і Соловей-Розбійник

Скакає Ілля Муромець у всю кінську спритність. Бурушка-косматушка з гори на гору перескакує, ріки-озера перестрибує, пагорби перелітає. Доскакали вони до Брянських лісів, далі Бурушке скакати не можна: разлеглись болота хиткі, кінь по черево у воді тоне. Зіскочив Ілля з коня. Він лівою рукою Бурушку підтримує, а правою рукою дуби з коренем рве, настилає через болото настили дубові. Тридцять верст Ілля гаті настелив, - дотепер по ній люди добрі їздять. Так дійшов Ілля до річки Смородиною. Тече ріка широка, бурлива, з каменю на камінь перекочується. Заіржав Бурушка, здійнявся вище темного лісу й одним стрибком перестрибнув ріку. Сидить за рікою Соловей-Розбійник на трьох дубах, на дев'ятьох суках. Повз ті дуби ні сокіл не пролетить, ні звір не пробіжить, ні гад не проповзе. Усі бояться Солов'я-Розбійника, нікому вмирати не хочеться. Почув Соловей кінський скік, підвівся на дубах, закричав страшним голосом: - Що за нечема проїжджає отут, повз мої заповідні дуби? Спати не дає Солов'єві-Розбійникові! Так як засвище він по-солов'їному, заричить по-звіриному, засичить по-зміїному, так уся земля здригнулася, столітні дуби похитнулися, квіти обсипалися, трава полягла. Бурушка-косматушка на коліна впав. А Ілля у сідлі сидить, не ворухнеться, русяві кучері на голові не мерзнуть. Побрав він батіг Шовкову, ударив коня по крутих боках: - Трав'яний ти мішок, не богатирський кінь! Не чув ти хіба писку пташиного, шипу гадючого?! Вставай на ноги, підвези мене ближче до Солов'їного гнізда, не те вовкам тебе кину на поживу! Отут підхопився Бурушка на ноги, підскакав до Солов'їного гнізда. Здивувався Соловей-Розбійник, із гнізда висунувся. А Ілля, хвилиночки не гаючись, натягнув тугий лук, спустив розжарену стрілу, невелику стрілу, вагою у цілий пуд. Завила тятива, полетіла стріла, догодила Солов'єві у праве око, вилетіла через ліве вухо. Покотився Соловей із гнізда, немов вівсяний сніп. Підхопив його Ілля на руки, зв'язав міцно ременями сирицевими, підв'язав до лівого стремени. Дивиться Соловей на Іллю, слово вимовити боїться. - Що дивишся на мене, розбійник, або росіян богатирів не бачив? - Ох, потрапив я у міцні руки, видне, не бувати мені більше на воленьці. Поскакав Ілля далі по прямій дорозі й наскакав на подвір'я Солов'я-Розбійника. У нього двір на семи верстах, на семи стовпах, у нього навколо залізний тин, на кожній тичинці по маківці голова богатиря вбитого. А надворі коштують палати білокамінні, як жар горять ґаночки золочені. Побачила дочка Солов'я богатирського коня, закричала на весь двір: - Їде, їде наш панотець Соловей Рахманович, везе у стремени мужичишку-селючку! Визирнула у вікно дружина Солов'я-Розбійника, руками сплеснула: - Що ти говориш, нерозумна! Це їде мужик-селючка й у стремени везе вашого панотця - Солов'я Рахмановича! Вибігла старша дочка Солов'я - Пелька - у двір, схопила дошку залізну вагомий у дев'яносто пудів і метнула її у Іллю Муромця. Але Ілля спритний так верткий був, відмахнув дошку богатирською рукою, полетіла дошка назад, потрапила у Пельку, убила її до смерті. Кинулася дружина Солов'я Іллі у ноги: - Ти побери у нас, богатир, срібла, золота, безцінних перлів, скільки може відвезти твій богатирський кінь, відпусти тільки нашого панотця, Солов'я Рахмановича! Говорить їй Ілля у відповідь: - Мені подарунків несправедливих не потрібне. Вони добуті сльозами дитячими, вони политі кров'ю русскою, нажиті нестатком крестьянскою! Як у руках розбійник - він завжди тобі друг, а відпустиш - знову з ним наплачешся. Я звезу Солов'я у Київ-Гради, там на квас проп'ю, на калачі проріз! Повернув Ілля коня й поскакав до Києва. Примовк Соловей, не шелохнется. Їде Ілля по Києву, під'їжджає до палат князівським. Прив'язав він коня до стовпчика нагостреному, залишив з конем Солов'я-Розбійника, а сам пішов у світлу світлицю. Там у князя Володимира бенкет іде, за столами сидять богатирі росіяни. Увійшов Ілля, поклонився, став у порога: - Здраствуй, князь Володимир із княгинею Апраксією, ухвалюєш чи до себе заїжджого молодця? Запитує його Володимир Червоне Сонечко: - Ти звідки, добрий молодець, як тебе кличуть? Якого роду-племені? - Кличуть мене Іллею. Я з-під Мурома. Селянський син із села Карачарова. Їхав я із Чернігова дорогою прямоезжей. Отут як підхопиться через стіл Алеша Попович: - Князь Володимир, ласкаве наше сонечко, у очі мужик над тобою насміхається, забріхується. Не можна їхати дорогою прямій із Чернігова. Там уже тридцять років сидить Соловей-Розбійник, не пропускає ні кінного, ні пішого. Жени, князь, нахаби-селючку з палацу геть! Не глянув Ілля на Алешку Поповича, поклонився князеві Володимиру: - Я привіз тобі, князь. Солов'я-Розбійника, він на твоєму дворі, у коня мого прив'язаний. Ти не чи прагнеш подивитися на нього? Повскакали отут з місць князь із княгинею й усі богатирі, поспішили за Іллею на князівський двір. Підбігли до Бурушке-Косматушке. А розбійник висить у стремени, трав'яним мішком висить, по руках-ногам ременями зв'язаний. Лівим оком він дивиться на Київ і на князя Володимира. Говорить йому князь Володимир: - Ну-но, засвищи солов'їний-солов'їному-по-солов'їному, заричи звіриний-звіриному-по-звіриному. Не дивиться на нього Соловей-Розбійник, не слухає: - Не ти мене з бою брав, не тобі мені наказувати. Просить тоді Владимир-Князь Іллю Муромця: - Накажи ти йому, Ілля Іванович. - Добре, тільки ти на мене, князь не гневайся, а закрию я тебе із княгинею підлогами мого каптана селянського, а то як би лиха не було! А ти. Соловей Рахманович, роби, що тобі наказане! - Не можу я свистати, у мене у роті запеклося. - Дайте Солов'єві чару солодкого вина у півтора цебра, так іншу пива гіркого, так третю меду хмільного, закусити дайте калачем крупитчатим, тоді він засвище, потішить нас... Напоїли Солов'я, нагодували; приготувався Соловей свистати. Ти дивися. Соловей, - говорить Ілля, - ти не смій свистати у весь голос, а свисни ти напівсвистом, заричи напівриком, а то буде зле тобі. Не послухав Соловей наказу Іллі Муромця, захотів він розорити Київ-Гради, захотів убити князя із княгинею, усіх росіян богатирів. Засвистів він у весь солов'їний свист, заревів щосили, засичав у весь зміїний шип. Що отут зробилося! Маківки на теремах покривилися, ґаночки від стін відвалилися, скла у світлицях полопалися, розбіглися коні зі стаєнь, усі богатирі на землю впали, рачки по двору розповзлися. Сам князь Володимир ледве живий коштує, валандається, у Іллі під каптаном ховається. Розсердився Ілля на розбійника: Я велів тобі князя із княгинею потішити, а ти скільки лих накоїв! Ну, тепер я з тобою за усе розрахуюся! Повно тобі сльозити батьків-матерів, повно вдовить молодушек, сиротити дітей, повно розбійничати! Побрав Ілля шаблю гостру, відрубав Солов'єві голову. Отут і кінець Солов'єві настав. - Спасибі тобі, Ілля Муромець, - говорить Владимир-Князь.- Залишайся у моїй дружині, будеш старшим богатирем, над іншими богатирями начальником. Та живи ти у нас у Києву, століття живи, відтепер і до смерті. Та пішли вони бенкет бенкетувати. Князь Володимир посадив Іллю близько себе, близько себе проти княгинюшки. Алеше Поповичу кривдно стало; схопив Алеша зі стола булатний ніж і метнув його у Іллю Муромця. На лету піймав Ілля гострий ніж і застромив його у дубовий стіл. На Алешу він і оком не глянув. Підійшов до Іллі ввічливий Добринюшка: - Славний богатир, Ілля Іванович, будеш ти у нас у дружині старшим. Ти побери мене й Алешу Поповича у товариші. Будеш ти у нас за старшого, а я й Алеша за молодшеньких. Отут Алеша розпікся, на ноги підхопився: - Ти у чи розумі, Добринюшка? Сам ти роду боярського, я зі старого роду попівського, а його ніхто не знає, не відає, принесло його невідомо откудова, а чудить у нас у Києву, хвастає. Був отут славний богатир Самсон Самойлович. Підійшов він до Іллі й говорить йому: - Ти, Ілля Іванович, на Алешу не гневайся, роду він попівського хвалькуватого, краще всіх свариться, краще хвастає. Отут Алеша лементом закричав: - Так що ж це робиться? Кого російські богатирі старшим вибрали? Селючку лісову неумиту! Отут Самсон Самойлович слово вимовив: - Багато ти шумиш, Алешенька, і нерозумні мовлення говориш, - сільським людом Русь годується. Та й не по роду-племені слава йде, а по богатирських справах так подвигам. За справи й слава Илюшеньке! А Алеша, як щеня, на тура гавкає: - чи Багато він слави добуде, на веселих бенкетах меди попиваючи! Не стерпів Ілля, схопився на ноги: - Вірне слово мовив попівський син - не годиться богатиреві на бенкеті сидіти, живіт ростити. Відпусти мене, князь, у широкі степи подивитися, не чи нишпорить ворог по рідній Русі, не чи залягли де розбійники. Та вийшов Ілля із гридни геть.