Слов’янська рецепція п’єси Мамина-Сибіряка “На золотому дні”

Мова йде про п’єсу “Золотопромисловці” (1887) і її остаточної редакції – комедії “На золотому дні (1888)”. П’єса по праву є попередницею “нової драми” – п’єс чеховського типу

Але слов’янська рецепція драматургії Мамина-Сибіряка дотепер слабко представлена й у літературознавстві, і на сцені. Як правило, у вузівських підручниках про неї немає ні слова [4; 5; 6]. Виключення – підручник М. В. Теплинского ” Історія російської літератури XIX в.” для студентів спеціальності “Українська Мова й література” (К., 1991), де сказана: “Не була вдалої й сценічна доля п’єси Мамина-Сибіряка, що по справедливості вважається одним з попередників Чехова в розробці ідейно-художніх принципів “нової драми” [9, 340].

Тим часом Мамин-Сибіряк – автор десятка п’єс, з них двох дуже значних. Одна – це що не бачила сцени “Маленька правда” (1890). Інша – “Золотопромисловці” (1887), відома більше за назвою “На золотому дні” (первісна назва, використана театрами). Цю п’єсу знали у свій час у Росії, Україні, Болгарії, а також у Німеччині, Франції. В 70-е рр. ХХ в. “Золотопромисловці” відомі й по кінофільму “У владі золота” (1957) Свердловської кіностудії

В 90-е рр. XX і на початку ХХ століття кінофільм забутий, інших киноверсий не пішло, а сама п’єса зійшла зі сцени. Все це великий збиток у справі вивчення

й оволодіння багатствами світової класики

Справа в тому, що теперішній Мамин-Сибіряк-Драматург так дотепер і не відомий. Не знаємо його не тільки як автора “Золотопромисловців”, але і як автора остаточної редакції цієї п’єси (дотепер поки не опублікованої), не говорячи вже про “Маленьку правду”, також злободенної для наших днів

Спочатку скажемо про постановки, кінофільм і самий друкований текст “Золотопромисловців”. На відміну від друкованого тексту в постановках і кінофільмі – нові фінали. Є купюри, доповнення, різкі зміни. Протилежні трактування сюжету, образів, розуміння ідейного змісту п’єси

Так, у колишньому Ленінградському театрі драми ім. А. Пушкіна (1954), Калінінському (1955), Ізмаїльському ( Україна, 1958), Калузькому (1965), інших театрах ( 70-е рр.) п’єса ставилася в дусі модних мелодрам і водевілів XIX століття, з фальшивими переживаннями героїв, картинними позами, далекими мотивами й сценами. Жалісливий фільм “У владі золота” також приніс на екран дух “чорних романів” XVIII століття. У результаті, як писала критика, “десь уже на полпути до фіналу губився Мамин-Сибіряк” [1, 55].

Ну що ж, така оцінка досить справедлива. Мамин завжди обурювався “драмоделами”, які “внутрішню беззмістовність і порожнечу прагнуть замінити зовнішніми ефектами й оригинальничаньем” [3, 44]. Авторів подібної макулатури він іронічно називав “доморослими Шекспирами” [11, 28].

Іншими були спектаклі Вінницьких, Харківських, Миколаївського театрів, (Україна), Свердловського, Московського ім’я Євгенія Вахтангова, Казахстанського, Тульського, де письменник, за свідченням преси, був зрозумілий як тонкий психолог-реаліст, сміливий сатирик, знавець побуту, моралі, вдач свого часу і їхній викривач. Стала видна значущість ідей п’єси, глибина психології героїв. Ім’я автора стало вимовлятися в ряді імен прославлених драматургів. Разом з тим справді маминскими не назвеш і ці спектаклі. Насамперед тому, що вони витримані в стилі Островського, Сухово-Кобилина, Салтикова-Щедрина, але не Мамина-Сибіряка. Причини отут різні, головна в тім, що в основі постановок і кінофільму лежав передостанній текст п’єси, опублікований при житті автора в 1887 році. Цей текст і друкувався у всіх виданнях у ХХ столітті. У ньому, поряд з достоїнствами, є недоробки: місцями мелодраматизм (посилений театрами), розпливчастість ряду образів, іноді нечіткість дії. Це заважало адекватному розумінню авторського задуму, поетики, звідси й глибини ідейного звучання п’єси

Постановки Львівського театру (1973, режисер С. Ярмолинец) глибше всіх, як ми у свій час писали [11], розкрили задум драматурга. “Працюючи з друкованим текстом, львівський театр не спокусився зовнішнім малюнком ролей, показавши на сцені не побутову чи психологічну драму, а світоглядно-психологічну трагікомедію, близьку за духом чеховським п’єсам” [11, 3]. Показана було життя кінця XIX в. у всій жахаючій наготі: з подвійними стандартами, відвертою розпустою, продажністю, моральним розкладанням, спрагою наживи, владою грошей, золота, цинізмом, іншими пороками. І все це в більше різкій формі, чим у Чехова в 80-е рр. (позначилася більша оголеність пороків життя на Уралі). Глядач знайомився не стільки з геройними, скільки поза-геройними, тоесть глибинними, соціально-закономірними зіткненнями (чого герої не усвідомлюють) – із протилежністю двох почав: прагненням персонажів до благополуччя, щастю й, з іншого боку, із брудними шляхами, якими вони йшли до мети. Про цьому й сказав режисер, ділячись задумом: “Спектакль показує: коли людина будує своє щастя на нещасті інших, рветься напролом, не розбираючи дороги, нехтуючи усім світлим і чистимо, зраджуючи собі й інших, вона неминуче прийде до краху, духовного розкладу, загибелі” [11, 3]. Все це звучить в унісон із драматургом, що писав: “Издревле й до днесь Урал – арена виняткових злочинів (у лабетах “золотого тельця”). Насамперед вражає безліч і розмаїтість злочинів проти життя: убивства, згвалтування, отруєння, розбої, грабежі. Про інтриги ділків, про злочини проти прав майнових уже не говоримо. Аномалії прийняли нормальну форму”. Цим пояснюється гострота подій у п’єсі Мамина

Хто ж думав, що представшее в п’єсі й показане на львівській і іншій сценах знову почне, на початку XXI століття, розкручуватися в реальному житті на слов’янських просторах. Цей факт, властиво, і змусив нас знову звернутися до матеріалу п’єси

Львів’яни глибше всіх зрозуміли задум драматурга. І все-таки автор дивився далі. Він оголив і вихідну причину підступних шляхів досягнення щастя – панування над людьми влади золота, грошей. Розкриттю цієї думки служать у п’єсі й Легенда про царя Мидасе, і обговорення її героями, і ряд реплік (із числа купюр спектаклю). Саме ця вихідна причина лих і трагедій героїв набагато чітко стала в канонічної тексті п’єси

У свій час ми писали: у ЦГАЛИ в Москві зберігається лист Д. Н. Мамина-Сибіряка від 2 вересня 1888 р., адресоване И. М. Кондратьеву. У ньому читаємо: “Маю честь сповістити Вас, що моя п’єса “Золотопромисловці” перероблена мною нинішнім летом і отримана вже із цензури. Назва нове: “На золотому дні” (10).

Єдиний екземпляр цього тексту ми виявили в 1968 р. в архіві драматичної цензури. Фотокопія тексту – в автора статті. Титульний аркуш говорить: “Д. Н. Мамин-Сибіряк. На золотому дні. Комедія в 4-х діях”.

Остаточно встановилося співвідношення комічного й трагічного. П’єса по суті є сатиричною трагікомедією (як і наше життя сьогодні). У ній тепер добре видно, як по ходу розвитку дії комедійна легкість характерів, рішень, учинків “героїв” постійно переміняється по ходу дії трагічністю результатів їхнього поводження. Самі, здавалося б, веселі сцени пронизані тепер гірким, трагічним осадом. Трагізм поступово виходить назовні й заміняє початкову веселість, ведучи глядача до гіркого сприйняття трагікомічності життя (у п’єсі й у реальності).

Робота йшла й в іншому ракурсі. Усунувши окремі репліки, сцени, автор звільнився від зайвих деталей, яскравіше випнув головну фабулу. В основі її лежить, виявляється, новаторський, обставинний конфлікт – зіткнення влади золота (грошей) і людяності

Трагікомедію “На золотому дні” (1888) пронизує головна тема щастя й пошуків щастя – в умовах, природно, тої дійсності (але вона тепер і наша!). Саме на щастя прагне більшість героїв, про щастя так чи інакше висловлюються всі діючі особи трагікомедії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Слов’янська рецепція п’єси Мамина-Сибіряка “На золотому дні”

Categories: Нові твори

Links