Скорочено “За сестрою скорочено” Чайковського


Тому стало соромно і лежачи ще, він став Павлуся бити кулаками. – Гов! Півні! – гукнув якийсь парубок і вмить розірвав воюючих. – Досить з вас, обидва ви славні козаки будете. Хлопців наче б водою обілляв. – Не зачіпай Гані, – говорив Павлусь, – ніхто не сміє її торкнути, а то поб’ю. – Хіба ж вона мальована? Чого лізе до гурту таке “не чіпай мене”. – Павлусю, ходи сюди! – закликав дід Андрій. – Воно гарно, що ти за сестрою так обстоюєш, та бач, він це невмисно, а випадком. ну досить. спати час. І всі стали розходитися до дому. Тепер залунала пісня по цілому селі між хатами.

Нікому не хотілося розставатись із таким напрочуд гарним українським вечором. Гомін почав стихати. Де-не-де мекала вівця. Від степу долітали гомони дикої птиці. Дід Андрій, повечерявши з сім’єю, сидів ще довгенько на призьбі, покурюючи люльку. Він поглядав на зорі, міркуючи, яка буде погода. Надходив час сінокосів, людям треба було погоди. Відтак зняв шапку і почав півголосом молитися. Серед молитви почував якийсь внутрішній неспокій, наче б чогось тривожився. Відмовляючи акафиста, якого знав на пам’ять, він пішов поглянути, чи вартовий біля воріт не спить. Вартовий, загорнувшись кожухом, похожав з рушницею біля воріт, муркотячи якусь пісню під носом. – Співаєш, Филимоне? – заговорив дід здалека.

Він знав, що так то не конче безпечно зближатися


До вартового. – Не співаю, а підспівую, бо дуже мене сон бере, аби часом не заснути. – А не чути нічого? – А хіба що? Тихо, як в усі. Що воно таке мало б бути чутно? – Мені чогось лячно, наче б де-небудь недалечке вовкулака блукав. – Ет! Який там вовкулака! Вам би, діду, спати пора. – Здоров будь, Филимоне! – Здоров, діду! Дід Андрій завернув у село, розпочинаючи акафиста далі від того кондака, на якім зупинився, розмовляючи з козаком. Йому було соромно, що без причини тривожиться. Вже не йшов на другі ворота, а простував до хати. В цій хвилині пролетів над сивою головою лилик і легенько зачепив його по голові крилом. А може лиш вітрець від крила повіяв. Та від цього дід аж на бік відскочив. “Господи, що мені сталося?” – заговорив сам до себе. “Хіба ж мені вже смерть у вічі заглянула? Чого я так лякаюся? Не в такій небезпеці бував, та не лякався, а ось і лилик настрашив. ” Неждано серед тихої ночі залунав церковний дзвін на тривогу. “Тьфу на тебе!

Господи, Спасе, помилуй. ” Дід Андрій, що лиш задрімав, зараз же схопився й поглянув у віконце. Вдарила заграва з другого боку майдану. – Пожежа! – подумав. – А нуте, дітки, вставайте! – гукав дід, – в селі пожежа. Усі посхоплювалися відразу. Дід вибіг на двір. Тут вже гамір і крики. Він розглянувся. Пожежа розгорілася на всіх чотирьох сторонах села. Дід зміркував відразу, що це не випадок, а підпал. Це напевно татари. Він скочив у хату і вхопив довгий спис у руку. – Степане! Зброю бери! В селі татари! Діти стали плакати, а дід вибіг прожогом з хати. На дворі стало ясно від пожежі. Ціле село прокинулось. Люди з криком, галасом та зойком стали рятувати свою мізерію. Виганяли товар із стайні та виносили з хат своє майно. Про рятунок горючих хат не було що й думати. Не було чим гасити, а солом’яні дахи, висушені сонцем, займалися один по однім. У селі стало, мов у пеклі. Товар ревів, вівці мекали та вертались до горючих повіток, коні бігали, мов скажені, по майдані та перевертали людей, налякані птиці кружляли в округ полум’я.

Діти плакали, жінки голосили, козаки накликували, та ніхто нікого не слухав. Кожен робив, як знав, а дехто таки не знав, що йому робити, і стояв без діла. Але татари не показувалися. В таку скрутну хвилину люди лише знають виносити з хати що під руку попаде, і більше нічого. Судаки найскорше повставали, та й ще не веліли повиносити усього добра з хати й комори. Увихалися всі, аж попріли. – Аллах! Аллах! – залунало з обох боків, де були ворота. Цей крик був такий могутній і дикий, що приглушив усі крики та зойки в селі. Та не те, що приглушив, але від того чортового крику все в селі притихло. Лиш тріскіт горючих хат та лускіт падаючих покрівель і стель було чути..Все, наче б зачароване, замовкло. Навіть товар занімів. Кожний стояв, мов закаменілий, і не знав, що робити. – Зброю бери, чого став? – гукнув якийсь голос. І знову всі заворушилися, як мурашки. Кожний хапав, що під руку попало, і ладився до оборони. У цій хвилині з обох боків на майдан сунула чорна валка, збита в купу.

Здавалося, що якась чорна, як ніч, хмара впала на землю і суне лавою з двох боків у село. А з тої хмари безупинно лунав чортячий крик. Аллах, аллах! Почулось декілька пострілів з рушниць, та це їх не спинило. Татари вже були на майдані. Тепер можна їх було при світлі пожежі розпізнати. Вони розбіглися й почали ловити людей. Дехто був так наляканий, що давався без опору в’язати. Інші оборонялися, хто чим міг. Дід Андрій із Степаном стали зі списами в руках перед хатою, яка ще не зайнялася. За ними на призьбі сиділи налякані діти, притулившись одне до одного. Палажка поралась ще в хаті. Павлусеві приходило на гадку забрати Ганю, скочити в город та сховатися в бур’ян. Та йому здавалося, що за плечима тата й діда безпечніше. Дрижачи із страху, він голубив і заспокоював сестру. Якийсь татарин розігнався до них, висунувся довгий спис, наче гадючий язик, і татарин злетів з коня. Перед ним лежало вже декілька татарських трупів. Та в цій хвилині, наче шуліка на курча, впав татарський аркан на голову Степана і повалив його па землю. Дід Андрій нахилився розмотати сина, та в тій хвилині татарська шабля розчерепила йому голову. Оборона пропала. Діти закричали в один голос і задеревіли. Татари позлазили з коней і зв’язали Степана.

Один вхопив налякану на смерть дів чину, її вчепився з усієї сили Павлусь. Татарин тягнув їх обох. Павлусь у розпуці схопив татарина зубами за руку і вкусив так, що татарин аж засичав з болю. Він пустив Ганю і вдарив з усієї сили Павлуся кулаком по голові. Павлусь втратив пам’ять і впав на землю. Ганя кинулась прожогом у хату. Другий татарин зловив її за довгу косу і почав тягнути до себе. Тепер стала на порозі Палажка. В одній спідниці, простоволоса, виглядала страшно. Очі набігли кров’ю з лютости іі розпуки. В руках держала сокиру. Заки татарин успів зв’язати Ганю, Палажка кинулась, мов ранена левиця, й розрубала йому голову. Відтак скочила перед дитину і, закриваючи її своїм тілом, рубала сокирою на всі боки. Татари нерадо вбивали жінок. То була для них найкраща добича. Один зайшов З боку і вирвав їй сокиру з рук. Тоді Палажка стала оборонятися кулаками, мов довбнями, і зубами. Не могли її перемогти, бо коли бачила, як її Ганю взяв татарин на руки і поніс, зомлілу, вона, мов несамовита, кусала й била кулаками та розкидала татар, мов околоти. Татарин добув ножа і штовхнув їй у груди. Кров жбухнула далеко, Палажка застогнала й повалилася мертва. В цій хвилині Павлусь розплющив очі й побачив трупа матері.

Тепер вже нікому його боронити, і він поліз поза хату і сховався в бур’яни. Звідси міг бачити все, що тоді діялося. Не багато було таких, що оборонилося. Татари порізали або пов’язали всіх, що були на майдані, а тепер уганялися за дівчатами, ловили їх, в’язали й тягнули в одне місце коло церкви. Інші кинулися зганяти товар, ловити коней та грабувати. Павлусь бачив, як татарин витягнув панотця за бороду і таки під церквою відрубав йому голову. Інші татари почали витягати козацькі вози, запрягали воли та вантажили награбоване добро. Вони раділи, мов чорти. Добича була добра, бо Спасівка була дуже багате село. Татари розбивали сокирами скрині й витягали гроші та ліпшу одежу, а все інше кидали в огонь.

Павлусь дивився на все наляканими очима. Йому здавалося, що це якийсь страшний сон, з якого не може прокинутися. Наслухавшись не раз під ніч оповідання дідуся про татар, він мав не раз такі сни. Тоді плакав і кидався, поки його хто не збудив. Тепер піхто його не збудить. Йому ще шуміло в голові від татарського удару. Голова боліла. Він знав, що це не сон, а все ж таки не міг рушитися з місця, так задеревів увесь. З того одубіння прокинувся від плачу полонених людей, що стояли купою під церквою. Татари церкви не підпалювали, аж повиносили усе до чиста. А хата займалася одна по одній. Було ясно, як удень. Лише мала частина спасівчан змогла втекти в тернину й сховатися. Про тернину нагадав і Павлусь. Та йому треба було бігти майданом, а там повно татарви. Він хотів бодай побачити Ганю, та не міг її доглянути між бранцями.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “За сестрою скорочено” Чайковського

Categories: Скорочені твори

Links