Скорочено “Татарська пустеля” Буццати

Молодий лейтенант Джованни Дрого, виконаний райдужних надій на Майбутнє, одержує призначення в міцність Бастиани, розташовану поруч із безкрайньою Татарською пустелею, звідки, по переказі, приходили вороги. Або не приходили. Після довгих блукань лейтенант нарешті знаходить дорогу в Міцність. За час шляху ентузіазм Дрого із приводу його першого призначення вгасає, а вид голих жовтуватих стін форту приводить у совершеннейшее зневіра. Майор Матти, розуміючи настрій молодого офіцера, говорить, що той може подати рапорт про переклад його в інше місце. Зрештою збентежений Дрого вирішує залишитися в Міцності на чотири місяці, На прохання Дрого лейтенант Морель веде Дрого на стіну, за якої простирається рівнина, обрамлена скелями

За скелями – Невідома північ, загадкова Татарська пустеля. Говорять, що там “суцільні камені”. Тамтешній обрій звичайно затягнуть туманом, але затверджують, начебто там бачили те білі вежі, те вулкан, що куриться, те “якась довгаста чорна пляма”… Всю ніч Дрого не може заснути: у нього за стінкою хлюпотить вода, і нічого із цим не можна поробити. Незабаром Дрого заступає на перше чергування й спостерігає зміну варти, чинену під командою старшого сержанта Тронка, службовця в Міцності двадцять два роки й назубок знаючі всі тонкості кріпака уставу

Служака Тронк не залишає Міцність навіть під час відпустки,

Уночі Дрого складає лист матері, намагаючись передати гнітючу атмосферу Міцності, але зрештою пише звичайний лист із завіреннями, що в нього всі добре. Лежачи на ліжку, воно чує, як заунывно перегукуються вартові; “…саме в цю ніч для нього почався неспішний і невблаганний відлік часу”. Бажаючи придбати шинель попроще тієї, що виявилася в нього в багажі, Дрого знайомиться із кравцем Просдочимо, що от уже п’ятнадцять років повторює: мов, він від дня на день виїде звідси.

Поступово Дрого з подивом довідається, що в Міцності чимало офіцерів, які довгі роки із завмиранням серця чекають, коли ж північна пустеля подарує їм надзвичайна пригода, “той чудесний випадок, що принаймні раз у житті буває в кожного”. Адже Міцність стоїть на границі Невідомого, а з невідомістю вв’язані не тільки страхи, але й надії.- Втім, перебувають і ті, у кого вистачає сил, отслужив строк, покинути Міцність, наприклад граф Макс Латорио. Разом з ним отслужил свої два роки і його друг, лейтенант Ангустина, але чомусь рішуче не бажає їхати

– наступає зима, і Дрого починає готуватися до від’їзду. Залишається дрібниця – пройти медичний огляд і одержати папір про непридатність до служби в горах. Однак звичка до вузького замкнутому мирку Міцності з її розміряним життям бере своє – зненацька для самого себе Дрого залишається. “Спереду ще багато часу”, – думає він. – дрого відправляється на чергування на Новий редут – невеликий форт у сорока мінутах ходьби від Міцності, що коштує на вершині скелястої гори над самою Татарською пустелею

Зненацька з боку пустелі з’являється білий кінь – але ж усі знають, що татарські коні винятково білі! У ви, усе виявляється набагато простіше – кінь належить рядовому Лаццари, вона ухитрилася втекти від свого хазяїна. Бажаючи скоріше повернути кобилу, Лаццари вибирається за стіни форту й ловить її. Коли ж він вертається, пароль уже перемінили, а нового він не знає. Солдат сподівається, що, довідавшись його, товариші впустять його назад, але ті, дотримуючись уставу й корячись німому наказу Тронка, стріляють і вбивають нещасного

А незабаром на обрії Татарської пустелі починає рухатися чорна людська змійка, і весь гарнізон приходить у сум’яття. Однак все быстро роз’ясняється: це військові підрозділи північної держави розмічають прикордонну лінію. Взагалі-Те демаркаційні знаки встановлені давно, залишилася лише одна нерозмічена гора, і, хоча в стратегічному відношенні вона не представляє ніякого інтересу, полковник посилає туди загін під командуванням капітана Монти й лейтенанта Ангустины – випередити жителів півночі й приєднати пари зайвих метрів території

У своєму елегантному мундирі гордий Ангустина зовсім непристосований до подорожі по горах; він застуджується на крижаному вітрі й умирає. Його ховають як героя. Проходить кілька років; Дрого їде в місто – у відпустку. Але там він почуває себе чужим – друзі зайняті справами, кохана дівчина отвыкла, від нього, мати внутрішньо упокорилася з його відсутністю, хоча й радить йому подати прохання про переклад з Міцності. Дрого йде до генерала, упевнений, що його прохання про переклад буде задоволена

Але, на диво, генерал відмовляє Дрого, мотивуючи відмову тим, що гарнізон Міцності скорочується й перекладати будуть насамперед старих і заслужених воїнів. У тузі Дрого вертається в міцність Бастиани. Там панує пропасна метушня – солдати й офіцери залишають гарнізон

Похмура зневіра Дрого розвіює лейтенант Симеони: у свою підзорну трубу він розглянув на краю Татарської пустелі якісь вогні, які те зникають, то з’являються знову й постійно роблять якісь переміщення. Симеони вважає, що ворог будує дорогу. До нього “настільки разючого явища ніхто не спостерігав, але адже не виключено, що воно було й раніше, протягом багатьох років або навіть століть; скажемо, там могли перебувати Село або колодязь, до якого стягалися каравани, – просто в Міцності дотепер ніхто не користувався такою сильною підзорною трубою, яка була в Симеони”.

Але отут надходить наказ, що забороняє використовувати у Фортеці не передбачені уставом оптичні прилади, і Симеони здає свою трубу. Узимку Дрого чітко почуває руйнівну силу часу. З настанням весни він подовгу вдивляється вдалину за допомогою казенної труби і якось увечері зауважує в окулярі маленький тріпотливий язичок полум’я. Незабаром навіть серед білого дня на тлі білястої пустелі можна бачити движущиеся чорні точечки. І один раз хтось заговорює про війну, “і казавшаяся незбутньої надія знову задихала в стінах Міцності”.

И от приблизно в милі від Міцності з’являється стовп – сюди дотягли дорогу чужоземці. Величезна робота, здійснювана протягом п’ятнадцяти років, нарешті завершена. “П’ятнадцять років для гір – суща дрібниця, і навіть на бастіонах Міцності вони не залишили скільки-небудь помітного сліду. Але для людей цей шлях був довгий, хоча самим їм і здається, що роки пролетіли якось непомітно”.

У Міцності панує запустіння, гарнізон знову скоротили, і генеральний штаб уже не надає ніякого значення цієї загубленої в горах цитаделі. Генерали не приймають всерйоз прокладену по північній рівнині дорогу, і життя у форту стає ще більш одноманітної й відокремленою. В один вересневий ранок Дрого, тепер уже капітан, піднімається по дорозі Ккрепости.

У нього була місячна відпустка, але він витримав усього половину строку, і тепер вертається назад: місто став для нього зовсім чужим. “Сторінки перевертаються, проходять місяці й роки”, але Дрого усе ще чогось чекає, хоча надії його з кожною мінутою слабшають. Нарешті ворожа армія дійсно підходить до стінам Міцності, але Дрого вже старий і хворий, і його відправляють додому, щоб звільнити кімнату для молодих боєздатних офіцерів. У шляху Дрого наздоганяє смерть, і він розуміє, що це і є головну подію його життя. Він умирає, дивлячись у нічне небо


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Скорочено “Татарська пустеля” Буццати

Categories: Скорочені твори

Links