Скорочено “Спокушений селянин, або Небезпеки міського життя” Бретонна по главах – Частина 1


Юного Эдмона Р, сина багатодітного заможного селянина, відвозять у місто й поміщають в учні до художника, панові Парангону. Сором’язливість юного селянина йменується в місті неотесаністю, його святковий селянський одяг уважається немодної, “деякі роботи” і зовсім уважаються ганебними, і хазяї їх ніколи не роблять самі, а його змушують, тому що він хоча й не слузі, але слухняний і покладливий, скаржиться він у листі своєму старшому братові Пьеру. Але поступово Эдмон звикається з міським життям. Кузина господарки, чарівна мадемуазель Манон, що розпоряджається в будинку під час відсутності пані Парангон, спочатку всіляко принижує нового учня, а потім починає відверто кокетувати з ним. Покоївка Тьенетта, навпроти, постійно підбадьорює Эдмона. Тьенетта – дочка поважних батьків, що бігла з будинку, щоб її не видали заміж всупереч її волі. Її коханий, пан Луазо, пішов за нею, і тепер живе тут же, вгороде.

Непомітно Эдмон закохується в мадемуазель Манон; він мріє женитися на ній. Його бажання збігається із задумами пана Парангона, тому що Манон – його коханка й чекає від нього дитини. Видавши її заміж за сільського простака, пан Парангон розраховує й надалі користуватися розташуванням дівиці. Пан Годэ, з яким Парангон знайомить Эдмона, робить всі, щоб прискорити весілля. Вертається пані Парангон; її краса й чарівність роблять на Эдмона незабутнє


враження. У місто приїжджає сестра Эдмона Юрсюль; пані Парангон бере її під опіку й перешкодить до своєї тітки, поважній пані Канон

Бачачи, що Эдмон захоплено мадемуазель Манон, Тьенетта з доручення пані Парангон розкриває йому секрет відносин цієї дівиці з паном Парангоном. “Що за вертепи міста!” – обурюється Эдмон. Однак гнів його швидко проходить: він почуває, що не може розстатися з містом, що одночасно любить і ненавидить. А красуня Манон, відрікшись від своїх оман, запевняє Эдмона в щирості свого до нього почуття і як доказ своєї любові передає йому повне право розпоряджатися її приданим

Эдмон таємно жениться на Манон, і та відправляється в монастир, щоб там розв’язатися від тягаря. Эдмон їде в Село відвідати батьків. Там він мимохідь спокушає свою кузину Лору. Вільнодумець і розпусник Годэ, що став кращим іншому Эдмона, радить йому помститися панові Парангону: утішитися з його дружиною. Але поки ще Эдмон благоговіє перед пані Парангон.

Пані Парангон не заперечує, щоб Эдмон харчував до неї “стриману любов”, тому що впевнено, що зможе удержати його в належних границях. “Безмежна повага”, що Эдмон харчує до “ідеалу краси” – пані Парангон, поступово перетворюється в любов. У Манон народжується син, і пан Парангон відвозить його вдеревню.

Эдмон зізнається, що він одружений на Манон. Пані Парангон прощає кузину й марнує їй пещення й увага, як і Юрсюли й Тьенетге. Манон переймається ідеалами чесноти й не бажає відновляти колишні відносини з паном Парангоном.

“Щире щастя криється тільки в чистій совісті, у непорочному серці”, – заявляє вона При сприянні пані Парангон Тьенетта мириться з родителями й виходить заміж за пана Луазо. Юрсюль разом з пані Канон відправляється в Париж удосконалити своє виховання. Довідавшись, що Эдмон звабив Лору, Манон пише гнівний лист Годэ, обвинувачуючи його в “розтлінні” Эдмона, і вмирає

Перед смертю вона заклинає чоловіка остерігатися дружби з Годэ й чарівності її кузини, пані Парангон. Пані Парангон їде в Париж – повідати Юрсюли про гору, що постигли її брата. Эдмон засмучений – спочатку смертю дружини, потім – розлукою з пані Парангон. У Лоры народжується дитя Эдмона – дочка Лоретта. “Яке сладостное ім’я – батько!

Щасливець старшой, ти будеш носити його без каяттів совісті, для мене ж природні радості, у самому джерелі своєму, отруєні злочином!..” – із заздрістю пише Эдмон братові, що женився на скромній сільській дівчині й ожидающему додатка сімейства Годэ вступає з Лорой у злочинний зв’язок і бере її на зміст. Користуючись відсутністю пані Парангон, він уводить Эдмона в суспільство дівиць, “вільних від забобонів” і вселяє йому небезпечні софизмы, що скидають його “у безодню невір’я й розпусти”. Годэ визнає, що “спокусив Эдмона”, але лише тому, що “бажав йому щастя”.

Засвоївши уроки свого наставника, Эдмон у листах до пані Парангон насмілюється відкрити свою пристрасть до неї. Пані Парангон не любить чоловіка, що постійно змінює їй, вона давно живе своїм життям, але проте вона хоче зберегти чистоту відносин з Эдмоном: “Виженемо, братик, з наших відносин усе, що схоже на відносини коханців. Я вам сестра…” Вона також застерігає Эдмона від тлетворного впливу Годэ. Эдмон палає пристрастю до пані Парангон.

Нещасна жінка, чиє серце вже давно сповнене любові до зухвалого селянина, намагається пручатися їхньому взаємному потягу. “Мені легше вмерти, чим втратити до Вас повага…” – пише вона Эдмону.

Годэ цинічно радить своєму підопічному опанувати “чарівною недоторкою”: на його думку, перемога над нею вижене з його серця безглузде благоговіння перед жіночою чеснотою й осушить його “сільську слинявість”; перемігши пані Парангон, він стане “прелестнейшим метеликом, що пурхає по квітам любові”. І от розпалений Эдмон робить насильство над пані Парангон. Кілька днів нещасна жертва перебуває між життям і смертю

Коли ж вона, нарешті, приходить у себе, вона безповоротно видаляє від себе Эдмона У визначену годину в неї народжується дочка – Эдмэ-Колетт. Приходить лист від пані Канон – Юрсюль викрадений! Вона “не втратилася цнотливості, але втратила безвинність…

” Эдмон мчиться в Париж, викликає кривдника-маркіза на дуель, ранить його, але, угамувавши спрагу мести, негайно перев’язує рану свого супротивника. Поки Эдмон ховається, пані Парангон виступає його заступницею перед сім’єю маркіза. У результаті старий граф обіцяє Эдмону своє заступництво, його приймають у світлі, і дами, піднесені його красою, кидаються замовляти йому свої портрети

Эдмон залишається в Парижу. Спочатку місто йому не подобається своєю суєтністю, але поступово він звикає до столичного життя й починає знаходити в ній нез’ясовану принадність. Впливаючи на розум Эдмона, Годэ гасить його релігійні почуття. “Природна людина не відає іншого блага, крім своєї вигоди й безпеки, їм він приносить у жертву все навколишнє; це його право; це право всіх живих істот”, – наставляє Годэ свого юного друга

У Юрсюли народжується син, маркіз хоче узаконити його, женившись на ній навіть проти волі сім’ї. Юрсюль відкидає його речення, але погоджується віддати дитини на виховання батькам маркіза. Старий граф швидко женить сина на багатій спадкоємиці

Колишні претенденти на руку Юрсюль відмовляються від її, побоюючись, що пригода її одержить розголос. Обурюючись на сестру, Эдмон намагається удержати неї на шляху добропорядності, але сам з головою йде в розваги, відвідує доступних дівиць найнижчого штибу. Годэ, що має “деякі види” на Эдмона, докоряє друга: “людина, що переборола забобони”, аж ніяк не повинен втрачати голову й віддаватися безглуздим утіхам. Викрадач Юрсюли представляє Эдмона своїй молодій дружині, і та замовляє йому свій портрет. Незабаром вони стають коханцями

Годэ схвалює цей зв’язок: молода аристократка може бути корисної для кар’єри Эдмона. Юрсюль закохується в якогось Лагуаша, “людини без засобів і без усяких заслуг” і біжить із ним з будинку. Домігшись свого, негідник відразу кидає її. Утішившись із плодів розпусти, Юрсюль погоджується стати утриманкою усе ще закоханого в неї маркіза Більше того, вона просить на це згоди його дружини й навіть пропонує поділитися з нею грошима, якими обдаровує її коханець. Перекручена маркіза в захваті від винахідливості й цинічності недавньої поселяночки.

ЩоНаставляється Годэ, Юрсюль стає дорогою куртизанкою й забави заради спокушає власного брата. Эдмон вражений. Юрсюль доходить до крайньої крапки падіння: розорена й зганьблена одним з відкинутих нею коханців, вона виходить заміж за водоноса. Обурений Эдмон убиває Лагуаша – головного, на його думку, винуватця нещасть сестри. Эдмон опускається: живе на горищі, відвідує огидні кубла

В одному з таких закладів він зустрічає Юрсюль. Водонос кинув неї, вона остаточно загрузла в самій низинній розпусті до того ж підхопила дурну хворобу. За порадою Годэ Эдмон поміщає неї вприют.

Остаточно впавши духом, Эдмон також грузне в низинній розпусті. Із працею отыскавший його Годэ намагається підбадьорити його. “Снову візьмися за своє мистецтво й віднови зв’язок з пані Парангон”, – радить він. В Эдмона закохується юна куртизанка Зефіру. Виходячи заміж за заможного старця Трисмегиста, вона сподівається скористатися його станом на благо коханого. Незабаром Зефіру повідомляє чоловіка, що чекає дитини від Эдмона; пан Трисмегист готове визнати майбутню дитину. Розчулена Зефіру стає на шлях чесноти, і, хоча душа її сповнена любові до Эдмону, вона зберігає вірність своєму шляхетному чоловікові



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Спокушений селянин, або Небезпеки міського життя” Бретонна по главах – Частина 1

Categories: Скорочені твори

Links