Скорочено “Сд божественних пісень” Сковороди

1. Історія створення збірки.

Переяславський період – важлива віха в житті Г. Сковороди. На всласні очі він спостерігав свавілля й жорстокість поміщиків, які нещадно визискували кріпаків. Тут він мав можливість тісніше зблизитись з трудовим народом, пройнятися його думками і сподіваннями. Саме в цей період остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа, визначаються основні творчі принципи як передового письменника і філософа.

Написані в переяславський період і пізніше (1753-1785), поетичні твори Г. Сковорода об’єднав у збірку “Сад божественних песней, прозябшій из зерен священнаго писанія”.

2. Особливості назви збірки.

Збірка митця отримала таку назву за давньою поетичною традицією. У своїх творах поет виступає як лірик, що зв’язав своє життя з життям народу, а тому й по-новому ставив та розв’язував ряд важливих питань сучасної йому дійсності. Не бог, а природа, людина, її думки і почуття стали основним змістом його збірки.

3. Характерні ознаки для поетичних творів “Саду. “

Вірші Г. Сковороди, як ті, що ввійшли до збірки, так і ті, що зустрічаються в його філософських трактатах і листуванні,- це передусім поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя, добро, чесність тощо. Органічне поєднання особистих і громадських мотивів – найхарактерніша

ознака поезії Григорія Савича.

1. Загальна характеристика збірки “Сад божественних пісень”

1.1. Історія створення “Саду…” Переяславський період – важлива віха в житті Г. Сковороди. На власні очі він спостерігав свавілля й жорстокість поміщиків, які нещадно визискували кріпаків. Тут він мав можливість тісніше зблизитись з трудовим народом, пройнятися його думками і сподіваннями. Саме в цей період остаточно формується його світогляд як просвітителя, демократа, визначаються основні творчі принципи як передового письменника і філософа. Численнівраження і живі спостереження, нагромаджені в ці роки, митець осмислює й узагальнює в літературній творчості. Він складає вірші, в яких виявив себе талановитим і своєрідним поетом-філософом, поетом-ліриком. Написані в переяславський період і пізніше (1753-1785), поетичні твори Г. Сковорода об’єднав у збірку “Сад божественных песней, прозябшій из зерн священнаго писанія”. Зі “священным писанием” вірші здебільшого пов’язані тільки формально. Автор брав лише епіграфи до цих творів з Біблії, але за своїм змістом вони далекі від біблійних текстів.

1.2. Особливості назви збірки. Збірка митця отримала таку назву за давньою поетичною традицією (згадаймо збірник “Сад страданій Христа…” або курс піїтики Митрофана Довгалевського “Сад поезії”). У своїх творах поет виступає як лірик, що зв’язав своє життя з життям народу, а тому й по-новому ставив та розв’язував ряд важливих питань сучасної йому дійсності. Не бог, а природа, людина, її думки і почуття стали основним змістом його збірки.

1.3. Характерні ознаки для поетичних творів “Саду…”. Вірші Г. Сковороди, як ті, що ввійшли до збірки, так і ті, що зустрічаються в його філософських трактатах і листуванні,- це передусім поезія особистих переживань автора, його морально-філософських роздумів про смисл життя, про істинне щастя, добро, чесність тощо. Органічне поєднання особистих і громадських мотивів – найхарактерніша ознака поезії Григорія Савича.

2. Опрацювання твору Г. Сковороди “Всякому городу нрав и права…”

2.1. Виразне читання поезії з відповідним коментарем.

2.2. Що зумовило письменника створити 10-ту пісню збірки “Саду…”? Твори Г. Сковороди, в яких він виступає з критикою владарів сучасного йому світу, пороків феодально-кріпосницького ладу, насичені викривальним пафосом. Найсильніше цей пафос виявився в знаменитій 10-й пісні “Саду…” – “Всякому городу нрав и права…”, що вважається класичним зразком соціальної сатири в давній українській літературі. Слова “всякому городу нрав і права” наштовхують на думку про адміністративні заходи Катерини ІІ щодо міст у кінці 60-70-х років. Імператриця, як відомо, в цей час посилено запроваджувала дворянсько-бюрократичну систему управління губернських та повітових міст, визначала своє розуміння тези “всякому городу нрав и права”. Ці заходи згодом було зведено в положення “Учреждения для управления губерній” (1775).

Отже, вірш спрямований не тільки проти загальних соціальних пороків, а й конкретно – проти запроваджуваних порядків бюрократичної системи. Десята пісня написана у селі Ковраї десь у 1758-1759 рр. коли автор перебував у панському маєтку в ролі вчителя-слуги і пильно придивлявся до життя селян-кріпаків, гостро реагував на жорстоке поводження з ними. Говорячи про пісню “Всякому городу нрав и права”, слід підкреслити, що вона не була винятковим явищем в українській літературі другої половини ХVІІІ ст. Г. Сковорода йшов у загальному руслі сатиричного віршування, в якому окремі автори іноді підносилися до широких соціальних узагальнень. Для прикладу можна назвати “Сатиричний вірш 1764 года”, “Плач київських монахів” (1786), “Доказательства Хама Данилея Куксы потомственны”, “Плач дворянина”, “Песнь Пасталія” та ін.

2.3. Тема: сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління.

2.4. Ідея: нищівне висміювання і засудження моральних вад тогочасного суспільного життя (спосіб життя, інтереси і прагнення поміщиків та купців; тлумачення чиновниками законів з вигодою для себе, їхнє крючкодерство; чинодралів і віршомазів-панегіристів, які прислужництвом і підлабузництвом прагнули здобути високі посади, що давали добрі прибутки; схоластичну систему освіти, яка завдавали “спудеям” великих мук.)

2.5. Основна думка: Г. Сковорода сатирично викриває і заперечує весь тогочасний лад як антилюдяний і аморальний; підносить примат розуму, контрастно протиставляючи його тогочасному соціальному і побутовому злу: А мне одна только в свете дума, Как бы умерти мне не без ума.

2.6. Жанр: сатиричний вірш, песнь, де поет представляє й осміює цілу галерею грішників, що не живуть за своїм покликанням і ганьблять інших: це жадібний поміщик, лихвар, брехливі купець і юрист, підлабузник-сластолюбець.

2.7. Віршування: написана пісня десяткискладовим розміром з цезурою після шостого складу. Кожна строфа пісні має шість рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два – силабічні і звучать як її антитеза, як рефрен.

2.8. Рима: як новатор, поет застосовує виключно чоловічі рими (дума – з ума), “неточні” рими, яких не вживали тогочасні митці; у творі вжито чотиристопний дактиль.

2.9. Зв’язок з усною народною творчістю. Для пісні Сковороди характерна простота, народність стилю і мови, які виходять далеко за межі старокнижної поетики. Починається пісня словами, які нагадують старовинні народні при – слів’я: “Що не город, то норов”, “Що не голова, то розум”. Узагалі у творі виразно проступає жива народна мов, особливо в лексиці та фразеології: “трещит голова”, “юриста”, “манер”, “грунта”, “Федька-купец”, “в свете дума”, “наловлю собак”, “все жереш”, “чистый хрусталь”, “всякому горлу”, “ты не щадиш”, “шумит дом… как кабак” та ін. Близькість за формою до народної пісні та актуальність поезії зробили її дуже популярною серед українців.

2.10. Композиція. Створивши окремі художні деталі, які відображали різні соціальні пороки, Г. Сковорода намалював широку картину тогочасних суспільних порядків, дав їм оцінку. Кожна строфа вірша складається з шести рядків. У чотирьох перших автор відображає ті чи інші риси живої дійсності, а в двох наступних, що звучать як рефрен, протиставляє їм свої роздуми. Спочатку він не повідомляє, яка ж думка “не йдет с ума”. Про це дізнаємося з рефрену в передостанній строфі. Ні царів, ні інших владик земних не боявся вільний філософ-правдолюб, не страшною йому була й сама смерть. Його турбує лише одне: “Как бы умереть мні не без ума”, тобто не зійти з шляху, який він обрав у житті, не піддатися звабам забезпеченого існування.

2.11. Зміст твору. Пісня починається в спокійному тоні. Автор передає особисті роздуми про різну вдачу людей, уподобання, які у кожного свої: Всякому городу нрав и права, \ Всяка иміет свой ум голова; \ Всякому сердцу своя есть любовь, \ Всякому горлу свой есть вкус каков, \ А мне одна только в свете дума, \ А мне одно только не йдет с ума. • Яка ж думка непокоїть поета, що в нього постійно “не йде с ума”? Поета як людину чесну, безкорисливу турбує несправедливість світу, потворні явища сучасної йому дійсності. Саме в цьому причина його неспокою, його різко негативного ставлення до кріпосницького ладу. Тому вже в наступній строфі він розгортає яскраві картини тогочасного життя, типові образи шахраїв і злодіїв, панів і підпанків, гостро висміюючи їх. Тут і Петро, який заради чинів витирає панські кутки і Федько-купець, який “при аршині все лжет”, і лихвар, що мріє про свої проценти, і пани, котрі, наслідуючи моду, перебудовують свої палаци за іноземними зразками. У третій строфі Г. Сковорода нищівно висміює поміщика-кріпосника (заводить англійську худобу) і козацьку старшину, що постійно збільшують свої земельні володіння, грабуючи селян, а також викриває панський побут з п’яними оргіями в маєтках: Тот непристанно стягает грунта, \ Сей иностранны заводит скота, \ Ті формируют на ловлю собак, \ Сих шумит дом от гостей, как кабак… У четвертій строфі бичується і висміюється несправедливе судочинство тих часів (“Строит на свой тон юриста права”), схоластичні науки (“С диспут студенту тре щит голова”) Особливу увагу звертаємо на останню строфу, що передає основну ідейну спрямованість сатиричного твору. Потворному життю представників кріпосницького суспільства Г. Сковорода протиставляє свій морально-етичний ідеал, ідеал мудрої людини, яка знає справжню ціну життя і має “совість, как чистый хрусталь”. Отже, у творі сатирично викривається і засуджується весь суспільний лад як безчесний й нерозумний. Кожний рядок вірша Г. Сковороди, кожний його образ несе у собі велике смис – лове навантаження, відтворюючи живу дійсність у її найхарактерніших проявах.

2.12. Обговорення змісту твору. Бесіда за питаннями: • Чим для кожного із нас є рідне місто? Чи пишаєтесь ви тим, що живете саме в ньому? Відповідь вмотивуйте. • Чому, на думку Г. Сковороди, кожне місто повинно мати свої “звичаї і права”? • Що цінує автор твору в людині? (Всяка тримає свій ум голова, \ Всякому серцю – любов і тепло) • Чим стурбований ліричний герой поезії? Що “непокоїть його ум”? • Хто є мешканцями міста? У чому полягає суть їх життя? Чи можемо ми визначити, до якого соціального прошарку населення вони належать? (Панські Петро для чинів тре кутки, \ Федір-купець обдурити прудкий, \ Той зводить дім свій на модний манір, \ Інший гендлює, візьми перевір! \…Той безперервно стягає поля, \ Сей іноземних заводить телят. \ Ті на ловецтво готують собак, \ В сих дім, як вулик, гуде від гуляк) • Що висловлює Г. Сковорода у творі? Які негативні риси притаманні мешканцям міста? Відповідь оформіть за допомогою прийому “Доміно”. • Яким, на ваш погляд, хотів бачити місто автор поезії? Що мав на увазі письменник, висловлюючись: “Всякому голову кружить свій дур”? • Чим пояснити бажання Г. Сковороди померти з “ясним розумом”? • У чому полягає призначення цієї поезії? Про що це свідчить?

2.13. Художні особливості пісні. Повтори: “Всякому…”, “Той…”, “Я ж у полоні нав’язливих дум; Лише непокоїть мій ум”. Порівняння: “В сих дім, як вулик, гуде від гуляк”. Риторичний оклик: “Інший гендлює, візьми перевір!” Метафори: “горло свій смак віднайшло”, “дім гуде”, з диспутів учню тріщить голова”, “всякому голову крутить свій дур”. Епітети: “нав’язливі думи”, “ясний розум”.

2.14. Популярність і значення твору. Пісня “Всякому городу нрав і права” цілком відповідала настроям широких мас трудового народу і набула серед них великої популярності. Вона входила до репертуару кобзарів і лірників не тільки у ХVІІІ, але й у ХІХ ст. була відома широкому загалу в багатьох рукописних списках. Своєрідно переробив і використав цю пісню для викриття вищої моралі возних і виборних, цих народних п’явок, І. Котляревський в одній із перлин української національної драматургії – п’єсі “Наталка Полтавка”. Відгуки цієї пісні також знаходимо у творчості Т. Шевченка.

“СадБожественнихПісень”.ЦеДуховно-ФілософськаЛірика, Навіяна переважно релігійними переживаннями автора. Найбільшу популярність здобула ДесятаПісняЗбірника”ВсякомуМісту-ЗвичайІПрава”, Де вічні людські чесноти – чисте сумління й мудрість – протиставляються марноті щоденних спокус. У вісімнадцятій пісні “Гей ти, пташко жовтобоко” письменник виявив високу майстерність у філософському осмисленні фольклорного матеріалу. У пісні двадцятій “Чистий можеш буть собою” автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Скорочено “Сд божественних пісень” Сковороди