Скорочено “Розтратники” Катаєва


Кур’єр Микита поставив перед головбухом Пилипом Степановичем Прохоровым склянка чаю, але не пішов. Йому явно хотілося поговорити. Газети були повні повідомленнями про розтрати й розтратників і повальному в Москві втечі їх від правосуддя. Навіть у будинку на Мясницкой, де розташовується їхня контора, із шести установ п’ять уже розтринькали грошика

“Одні ми нерозтраченими на весь будинок залишилися”, – уклав Микита. Пилип Степанович відмахнувся. Він відрізнявся помірністю й ретельністю в службових справах, а лічильно-фінансовою діяльністю займався із часів закінчення російсько-японської війни. Попри все те в його характері була, хоча майже й непомітна, авантюристична жилка. Була й необразлива зарозумілість, що народилася давним-давно, коли він прочитав у великосвітському романі фразу: “Граф Гвидо підхопився на коня…

” Години в три головбухів заглянув до касира Ванечке: завтра треба буде виплатити співробітникам платня. Прийде сходити в банк і одержати тисяч Дванадцять. Микита, почувши це, відправився за товаришами по службі

Коли ті одержали гроші, він зажадав видати зарплату йому й, за дорученням, прибиральниці Сергєєвої. Зробити ж це зручно в тихій їдальні за рогом. Випили пивця й закусили. Ванечка збігав за горілкою, так що потім головбух не хотів уже розставатися з касиром і запросив його до себе домийся

Яниночка,


дружина, зустріла навантажених кульками гуляк розпачливою лайкою. Під дзенькіт ляпасів і вереск дружини Пилип Степанович і Ванечка ринулися із квартири, найняли візника й опинилися на Жагучий, звідки вже з дівицями відправилися в найближчі номери. Ранком, втім, друзі прокинулися не в номерах, а в купі поїзда, що під’їжджає Кленинграду.

Ізабелла розповіла, що квитки купив зненацька, що з’явився Никита, що Ванечкина супутниця втекла в Клині, але в Ленінграді йому найдеться нова подруга. Замкнувшись у вбиральні, чоловіка перерахували готівку: тисячі трьохсот наче й не було. “Що ж буде?

” – обімлів Ванечка. Головбух, зненацька навіть для себе, підморгнув: “Нічого не буде. Їдемо собі і їдемо”. Із глибин пам’яті виплив: “Граф Гвидо підхопився на коня…” У Ленінграді оселилися в готелі ” Гігієна “.

Ізабелла привела обіцяну касирові дівицю, кощаву, ледачу й дивовижно високу. Учотирьох вони гуляли, грали в карти й рулетку. Величезні гроші давали відчуття дешевини й доступності насолод

Однак хотілося “обстежити” місто без супутниць. Їм удалося вислизнути від них і відправитися на візнику по Невському, до Мідного вершника, на набережні, до Зимового… Пилип Степанович був вражений. Ванечку мучило нетерпіння скоріше “дообследовать” місто й познайомитися з колишніми княгинями

Візник відвіз їх в “Бар”, що при Європейському готелі, звідки вже в супроводі елегантного парубка вони відбули на автомобілі в “вище суспільство”. У блакитної вітальні особняка на Каменноостровском були генерали в еполетах, дами, сановники, кавалергарди, дівчини в бальних платтях. По блакитному килимі расхаживал імператор Микола Другий

Він привітався й довідався: “Горілки? Пива? Шампанського? Або прямо в дев’ятку?

” Пилип Степанович похитнувся й повільно вимовив: ” Оч-Ч-Ень приємно. Я граф Гвидо зі своїм касиром Ванечкой”. Касир у цей час уже знайомився з дівчиною: “Ви, вибачаюся, княгиня?” – “З вашого дозволу – князівна”. …Графа Гвидо визволила з особняка Ізабелла, через подруг що вызнали, куди відвезли її супутників

Ванечки ж в особняку не виявилося. Він відправився із князівною, довго колесив по ресторанах. Зрештою вони зупинилися біля дерев’яного будиночка. Супутниця зажадала гроші вперед і повела його вкаморку.

Через ситцевий полог чувся голосний храп. Це спала бідна хвора ненька – княгиня. Дівчина зажадала ще сто червінців, але до себе так і не допустила: “Не доторкайтеся, спочатку сходите в лазню!” Через ситцеву фіранку вийшов здоровань у подштанниках і викинув касира на вулицю. У готелі “Гігієна” людина, що назвалася вповноваженим якогось Цехомкома, зманив москвичів у провінцію: уже якщо обстежити, так обстежитися

У поїзді затіялася гра в дев’ятку, і головбух продувся б у дим, але в місті Калинове Прохоров і Ванечка втекли з поїзда. У тридцяти верстах було рідне Село касира. Самогон лився рікою в хаті вдови Клюквиной, дуже незабаром, однак, догадавшейся, звідки в сина гроші. Настільки ж догадливим виявився й голова сільради. Довелося бігти

Опам’яталися в поїзді, що невесть куди йде. Сусідом був солідного виду, незвичайно акуратний і ввічливий громадянин – інженер Шольте. Вислухавши нарікання друзів на відсутність гідні обстеження об’єктів як у Ленінграді, так і в провінції, він поцікавився, чи багато в них засобів

Дванадцять тисяч він назвав сумою, на яку можна половину земної кулі обстежити, у тому числі Крим і Кавказ. Виявилося, що він теж уже чотири місяці “обстежить”. Шольте дуже зачудувався, що вони так нічого й не побачили. От зараз буде Харків, нехай пересаджуються на поїзд до Минвод і… У каси друзі виявили, що грошей уже немає навіть на повернення Вмоскву.

Довелося продати пальто… У березні з будинку губернського суду під конвоєм вивели Пилипа Степановича й Ванечку. Микиті, оказавшемуся поблизу, Ванечка показав растопыренную п’ятірню – п’ять літ



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено “Розтратники” Катаєва

Categories: Скорочені твори

Links