Скорочено оповідання Цифри Буніна І. А

Це оповідання написане у формі сповіді дорослої людини маленькому хлопчикові. Автор звертається до свого племінника Жені, з яким у нього відбулася серйозна незлагода, намагаючись і йому й собі пояснити мотиви свого поводження. Дядько дуже любить цього маляти. “Повинен сказати тобі: ти великий пустун.

Коли що-небудь захопить тебе, ти не знаєш удержу”, – так пише він оплемяннике. Але як зворушливий буває цей хлопчик, коли сиротливо притискається до плеча свого дядька! Коштує йому в цю мінуту сказати хоч одне ласкаве слово, як маля починає рвучко цілувати й обіймати дядька. Через що ж відбулася сварка цих двох так сильно прив’язаних друг до друга людей? дядько, Що Приїхав у гості, – для хлопчика джерело самих чудових відкриттів.

Він привозить йому подарунки, учить многим увлекательнейшим речам. От і тепер обіцяв купити книжки з картинками, піна, кольорові олівці. Але головне – обіцяв навчити цифр! З дитячим нетерпінням маля вимагає негайного здійснення своєї мрії.

Але дядькові не хочеться йти цю мінуту в магазин. Він пробує слукавить, говорить, що сьогодні царський день (вихідний) і магазини не працюють. Племінник не вірить цій відмовці, наполягає на своєму. Дядько, уважаючи, що балувати дитини не треба, не відступає від свого рішення. Тоді хлопчик просить показати хоча б цифри З тих же виховних міркувань дядько відкладає це на завтра.

– Ну, добре ж, дядько! – пригрозило тоді звичайно дуже ласкаве маля. – Помни ти це собі! Енергія, що повинна була знайти вихід у радості від виконання заповітного бажання, стала шукати інший вихід: маленький племінник расшалился не на жарт Він бігав, перекидаючи стільці, шумів. А за вечірнім чаєм придумав нову гру: підстрибував, бив щосили ногами в підлогу й при цьому голосно скрикував.

Його пробували вгамувати мама, бабуся. Нарешті й дядько сказав: “Перестань”. На це Женя зухвало відповів: “Сам перестань”. И продовжував підстрибувати. Роздратований дядько схопив його за руку, міцно шльопнув і виштовхнув за двері.

Від болю, від гострої й раптової образи хлопчик зайшовся лементом, що перейшов у плач. Ніхто не вийшов до нього, щоб заспокоїти. Дорослі непохитно трималися своїх виховних принципів, хоча серця їх розривалися від жалості “Було невмоготу й мені, – зізнається у своїй сповіді дядько. – Хотілося встати з місця, розгорнути двері в дитячу й відразу, яким-небудь одним гарячим словом, припинити твої страждання. Але хіба це погодиться із правилами розумного виховання й з достоїнством справедливого, хоча й строгому дядьку?

” Коли хлопчик затих, дядько під вигаданим прийменником все-таки зайшов у дитячу. Женячи сидів на підлозі й грав порожніми сірниковими коробками. Побачивши усе що ще здригається від недавніх ридань хлопчика в дядька стислося серце Але він продовжував виявляти стійкість. Племінник подивився на дядька злого, повними презирства очами й хрипнуло сказав: “Тепер я ніколи більше не буду любити тебе”. Дорослі зробили вигляд, що не обертають уваги на маля.

Хто ж дозволив цей драматичний і для хлопчика, і для дорослих конфлікт? Розумні, всі розуміючі дорослі? Немає.

Їм заважала якась внутрішня перешкода Ця перешкода – залишене в дитинстві вміння не роздумуючи додержуватися щирих поривів серця. У своїй розумній логіці вони виглядають жорстокими. Автор, нещадно для себе аналізуючи ситуацію, мимоволі приводить читача до цього висновку. Першим робить крок до примирення маля “Дядечка, прости мене”, – говорить він, знесилений нерівною боротьбою.

Але в цих словах не стільки визнання своєї провини, скільки прагнення відновити колишню гармонію, повернути любов. І дядечка змилостивився, хоча сам всією душею прагнув до припинення цієї безглуздої сварки. І от він уже показує племінникові цифри. А той намагається бути таким покірним, делікатним, обережним у кожному своєму русі, щоб не розсердити дядька.

“Тепер уже і я насолоджувався твоєю радістю, з ніжністю обоняя запах твоїх волось: дитячі волосся добре пахнуть, – зовсім як маленькі пташки”, – зізнається дядько маляті у своїй сповіді, що той ще не може прочитатися Це – сповідь перед самим собою

Скорочено оповідання Цифри Буніна І. А