Скорочено “Не судилось” (Панське болото) Старицького

Іван Андрійович Ляшенко – 60 літ, багатий пан, але зовсім простий; інакше говорити не може, як по-українському.

Анна Петрівна – 40 літ, йото жінка; закидає часом по – українському, моди ради.

Николай Степанович Бєлохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 літ; фатуватий.

Зізі – дочка Ляшенків; манірне дівча, 13 літ.

Михайло – син їх, 22 літ, студент; чистюк і джигун.

Павло Чубань – його товариш, 25 літ; лікар; бідна одіж.

Жозефіна – швейцарка, вчителька.

Катря Дзвонарівна – молода дівчина, селянка.

Горпина Дзвонариха

– її мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарів.

Пашка – подруга Катрі.

Степанида – покритка, п’яничка й плетуха.

Шльома – жид орендар.

Харлампій – старий лакей.

Аннушка – покоївка; вертка на всі заставки.

Селяни, соцькі, парубки, дівчата, дворові.

Діється на правім березі Дніпра, а початку 60-х років.

Між першою й другою дією минає два тижні; між другою й третьою –

Місяць; Між третьою й четвертою – два місяці.

Бєлохвостов питає у Михайла, сина Ляшенків, чи він закончив університет. Той відповів, що поки що в нього дисертація,

а потім ще не знає який обрати фах. Бєлохвостов дорікає, що Михайло розмовляє українською, а не російською. Виникає спір, входить Анна Петрівна – мати Михайла і сестра Бєлохвостова і їх перебиває. Жозефіна (вчителька) скаржиться Ляшенчисі, що Зізі, її дочка, дражниться. Анна Петрівна починає лаяти доньку, але дядько її захищає. Михайло зустрічає на вулиці Пашку, подругу Катрі, дівчини-селянки. Та каже, що вирішила навчатись, але Катря знає більше за неї, та і читати вміє, тільки у неї мати захворіла, і не має на кого покинути, тому та і не може ходити з нею. Павло, друг Михайла, каже, щоб той надто за спідницями не ганявся, бо той може стратити розум у пристрасті й закінчити свою справу мерзотою. Після розмови з покоївкою, Михайло думає, що скрізь паскудства, а Павло – песиміст, бо у всякій мализні бачить злочинства.

Іван Андрійович Ляшенко розмовляє з жидом Шльомою та питає, невже трудно віддати пшеницю за десятий? Той каже, що люди розпоясалися (дія відбувається в 60-ті рр. XIX ст.), минули ті роки, що були. Старий Ляшенко каже, що як той допоможе зробити це діло, то буде мати певний відсоток. Той погоджується, але каже, що якби навчитель не пошкодив. Іван Андрійович каже, що треба школі положить кінець.

Пашка хоче намовити Катрю пройтися, там зустрінуть лікаря, він допоможе матері, а ще і Михайло з ним, умовила нарешті. Зустріли Михайла, розказали, що ідуть до Павла, бо він лікар, і може допоможе матері Катрі. Михайло каже, що сам з ним піде туди, а сам аж задивляється на Катрю.

Дівчата зводять балачки про Катрю, ніби гуляє та з Михайлом, а вона ж, здається, була заручена з Дмитром Ковбанем. А ось до дівчат і підходить Дмитро, питає, чи не було Катрі. З його слів ми дізнаємось, що він дуже любить Катрю. Катря дорікає Пашці, що та звела її з Михайлом, адже вона в нього закохалась, а вони не рівня, а ще й до того вона заручена з Дмитром, тепер не знає, що робити.

Коли Анна Петрівна розмовляла з Павлом, почала до нього залицятись, ніби видали її заміж за старого, а у самої гаряча натура, потім каже, що кохає його і вся його. Він дав зрозуміти, що це дурня, а вона каже, що він ніби „ вообразил…что на него обратила внимание”. і ще до того почала сміятися. Павло думає сам, що яка мерзота, вона йому в матері годиться, ще й до того Михайло його друг, як йому це казати?

Павло тлумачить закони хазяїнам, бо пан затіяв махінацію із землею, а це їм не вигідно, до того це і незаконно з його боку.

Михайло освічується Катрі у коханні, та також йому освічується, але каже, що вони один одному не рівня.

Михайло сумує, бо Павло поїхав до дядька Олександра, там він хоче завести „спільну позичкову касу, і училище, а не забавку-школу, і больницю”, а Катря працює. Аж тут приходить до Михайла Павло, каже, що Михайлів дядько Олександр – добрий чоловік. Потім пішла розмова про те, що село шепочеться про Михайла і Катрю. Михайло каже, що хоче з нею одружитися, лиш попрохає згоди у батьків, але Павло каже, що вони навряд чи дадуть згоду, а от дядько зможе підмовити попа, їх і обвінчають, Павло і гроші дасть. Михайло вважає, що треба все ж з батьками поговорити.

Дзвонариха, Катрина матір, починає одужувати, і Катрі розповідає, які ж гарні люди лікар Павло і панич Михайло, який, мабуть, удався в дядька Олександра, який давно одружився на селянці, тому пани одцуралися. Катря відразу засмутилась. У хату заходить Дмитро. Мати вихваляє доньку, і Дмитра, який допомагає, а ще й панича.

Катря розмовляє з Дмитром, каже, що хай він ожениться на Пашці, та буде його вірною дружиною. Дмитро питає, чи буде Михайло її любити так як він? Чи не зробив він її покриткою?

Невдовзі приходить Михайло і каже, що скоро все вирішить, скоро поговорить зі своїми батьками, а як вона хочить, то і з її матір’ю.

Харлампій, старий лакей, сам собі скаржиться, що пани знахабніли. Аннушка, покоївка, викрала листа від Михайлового дядька і хоче все розказати панні: “Проміняли меня на ту шльондру, – і я ж потєшусь!” Анна Петрівна розмовляє з сином, що весь її статок висить на волосині, треба їхати, але Михайло не знається у ділах. Мати хоче Михайла осватати: “А кузину разве можно упустить: красавица…” Михайло сам: “Просто і думок не зберу…у такому нетрі та болота зайшов, що з кожним кроком тільки грузним більше та глибше”. Пашка приходить до Михайла і каже, що Катря дуже сумує, у нього самого звалилась купа проблем, і не може так часто бачитись, каже, що зараз вийде, хай почекає. Зізі наказує Харлампію підмести двір. Він: “Ще в вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаять”. Анна Петрівна дізналася про те, що Михайло хоче оженитися на простій дівчині. Мало не зомліла від звістки. Іван Андрійович каже, хай з висновками не квапляться, це може дядько спеціально написав, але якщо це правда, треба сина відправить у Петербург, це його “врятує”. Приїжджає Бєлохвостов. Михайло думає, що робити, адже і батьків, і Катрю шкода. Михайло розмовляє з Бєлохвостовим, який хоче, як каже, із дядьком Олександром Андрійовичем, одружити його на Катрі. Бєлохвостов каже, нехай той їде у Петербург, а він уладнає справу з Катрею і батьками, перед тим він хотів умовити на парі, що якщо обезпечити Катрю і заручити з кимось іншим, то вона буде не проти, та Михайло не згодився.

Катря була в садку і Михайло каже, щоб та йшла, бо вони тоді пропали. Та каже, що Дмитро збожеволів через неї і тепер хоче вбити Михайла. Її побачила Анна Петрівна і почала бити Катрю. Михайло заступається. Позбігалися всі. Катря каже, нехай не б’ють її, а потім – ще добивали, живою не пускали.

Катря скаржиться Пашці, та каже, що сама винна, знала ж, що так буде. Пашка каже, що пани їдуть і Михайло теж, його, либонь, і везуть. Катря прохає, щоб Пашка Михайла покликала, та каже, що не треба, може Павла викликати. Але Катря каже Павла, і Михайла також. На самоті Катря думає про самогубство, бо і так скоса на неї всі дивляться, не витримає. “Лікар давав матері закроплювать у вічі, то казав, що страшенна трутизна, – зразу може покласти”. Приходить Харлампій і каже Катрі, що якщо вона вийде заміж за кого-небудь там, приміром, пани простять все, ще й придане добре дадуть: пару волів, корову, овечат і грошей, але щоб її духу тут не було. (Харлампію за цю справу, як ми дізнаємося, пани дали триста карбованців). Катря згодилась. Після Харлампій пішов. Вбігає Аннушка, покоївка у панів, і хлопці з нею, схопили Катрю і почали дьогтем вимазувати, це побачила стара Дзвонариха і почала проклинати Катрю. Вбігає Дмитро і починає захищати Катрю від матері, починає душити Аннушку, коли хлопці хотіли його зав’язати, дістав ножа і вони повтікали.

У хаті зустрілися Дмитро і Катря. Від цього всього Катря його спочатку і не впізнала. Дмитро каже, щоб вона все забула і виходила за нього: “Хай мені мозок усохне, якщо я згадаю що!” Дмитро побіг шукати Михайла, щоб вбити його. Невдовзі приходить Михайло до Катрі, а та, як почула його голос, прийняла отруту. Михайло каже, невже та виходить заміж, Харлампій казав. Та каже, що ні. Він каже, що не послухає ні батька, ні матері, буде з нею. Катря каже, що випила отрути, а тепер хоче ожити. Михайло: “Атропін? Пропав я. Хто там? Гей! Сюди. Рятуйте. Отруїлась!!” Прибігає Пашка, Михайло каже, що Катря отруїлась, хай біжить за лікарем, за Павлом. Перед тим вона каже, що Дмитра ловлять, панський двір горить, Катрина мати божевільна біга! Пашка побігла. Катря марить і помирає. Вбігає Дмитро, бачить, що Катря мертва і з ножем кидається на Михайла. Вбігають люди. Дмитро ножем кидається на Михайла, але як руки його не вільні, тільки ранить його, – його в’яжуть. Входить Павло, бачить цю картину: “Так така, паничу, ваша поезія?!”

Завіса тихо спада.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скорочено “Не судилось” (Панське болото) Старицького