Скорочено МІСТО – ВАЛЕР’ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ


(Стислий виклад)

Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина – людина їсть і п’є: як тварина – вона множиться і як тварина – викидає; як янгол – вона має розум, як янгол – ходить просто і як янгол – священною мовою розмовляє.

Талмуд. Трактат Авот

Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?

А. Франс. Таїс

Частина перша

Здавалося, далі пливти нікуди: з усіх боків Дніпро оточували береги. Однак пароплав завернув, і попереду простягнулась довга смуга ріки.

Степан стояв на палубі корабля. Він із сумом оглядав береги. Село, що було перед його очима було дуже схоже на те, що він покинув – на його рідне село. Можливо, він більше не побачить жодного села…

До нього тихо підійшла Надійка. Він зрадів. Дівчина була з того ж села, що й він, і так само їхала вчитися до Києва. Втім, вона мала, де жити у місті, а батьки обіцяли висилати харч та гроші. У Степана ж був лише лист від дядька до знайомого крамаря.

Разом із ними плив студент-сільськогосподарник Левко – з їхнього ж села. Він навчався у місті вже два роки. За цей час він цілком виробив і оформив головний закон людського існування. З революційного гасла: “хто не робить, той не їсть” Левко вивів собі категоричну тезу: “хто не їсть, той не робить” і прикладав її до всякого випадку й нагоди.

Надійка жваво розпитувала


Левка про місто, а коли нарешті дісталися до Києва, із захопленням роздивлялась навкруги, поспішаючи приєднатися до галасливого натовпу. Степан не розділяв її радості, кажучи, що все це “від жиру”.

Попрощавшись із друзями та узявши адресу Левка, Степан попрямував до Подолу, де мешкав крамар – Лука Демидович Гнідий. Той зустрів хлопця не дуже привітно, змусив довго чекати біля воріт, після чого повів до сараю, промовивши: “Отут перебудете… Вам же не надовго”. Сарай виявився маленькою столярнею. Спати довелося на голих дошках, поруч із коровами. Такого приниження він не чекав!

Прокинувшись вранці, він поснідав та вирушив у місто. Він хотів влаштуватися на роботу, але прийшовши до голови управи, зрозумів, що у Палаці праці йому нема на що сподіватися. Зайшовши у видавництво, він остаточно впевнився в тому, що в інших установах на нього також чекає образливий прийом. Тож сподівання знайти роботу були марними. Геть спустошений, повернувся він до комірки.

Степан згадав про своїх односельців. Спогади про Надійку зворухнули щось у його серці. Одне ім’я її було Надією. Хай лише вона схилиться до нього – і удвох вони все подолають!

Потім хлопець знайшов адресу Левка і завітав до товариша. Його помешкання було чистим та затишним, а хазяї – дуже привітні. Прощаючись, Левко кликав Степана заходити до них.

Степан ішов вечірнім Києвом – крізь натовп міських мешканців. “Ось вони – горожани! – думав він. – Крамарі, безглузді вчителі, безжурні з дурощів ляльки в пишних уборах! їх треба вимести геть, розчавити цю розпусну черву, і на місце їх прийдуть інші”.

Хлопець блискуче здав іспити. Хоча чомусь у душі залишився незадоволений з цього.

Хазяїн дозволив Степанові залишитись, якщо він доглядатиме на коровами й допомагатиме по господарству. Спати він мав на кухні. Хлопець погодився: адже за інше Житло треба було б платити, а так на зекономлену стипендію він міг купити собі пристойний одяг.

Він пішов до Надійки, яка мешкала разом із двома подругами. Йому було смутно, бо хотів скоріше побачити дівчину, й важко – бо він покохав її.

В Надійки зібралася компанія юнаків. Вони вирішили йти разом на літературну вечірку. Степан із заздрістю слухав письменників, які зачитували свої твори, і почав мріяти про те, щоб самому також стати автором.

Степан написав оповідання – про свою стару, пощерблену бритву, що немилосердно скубе його, коли він робить свій туалет. Довго думав, вигадуючи собі звучне ім’я, як це роблять письменники, потім намагався уявити собі розмову з редактором. Нарешті зважився понести свій твір знаменитому критику. Проте той не схотів навіть розмовляти з хлопцем, сказавши, що дуже зайнятий.

Ображений і принижений, Степан пішов до Надійки. Дівчина зустріла його привітно. Вони пішли до Царського саду. Надійка розповідала про перші лекції в інституті, була веселою і щасливою. Але ця веселість дратувала хлопця. Він грубо схопив її за руку. Він почував свою владу над нею і хотів, щоб вона корилась. Можливо, він навіть вдарив би її, коли б вона надумала сперечатись. Але вона покірно пішла.

Втім, цього було замало, і Степан почав викрикувати звинувачення, мовляв це через Надійку він зазнав такого приниження.

Степана мучили спогади про Надійку. Ця дівчина, що ще недавно так його вабила, враз стала його кошмаром, його кохання виявилось фальшивим. Він лютував, маючи себе за обдуреного. Він зціплював зуби й зухвало шепотів: “Не я, так другий”.

Степан познайомився із сином господарів Максимом – культурною, освіченою людиною, який зазнав розчарування у коханні. Він два роки тому скінчив інститут, що Степан тільки збирався починати. Тепер Максим служив у шкіртресті і був непоганим бухгалтером.

Максим дав Степанові деяких книжок зі своєї бібліотеки і похвалився тим, що писав оповідання. Хлопцеві стало соромно і він вирішив наступного ж дня узятися до науки. Треба було піти до інституту, про який останнім часом він навіть не згадував. Проте заняття вже давно розпочалися.

Та цієї ночі з ним трапилась несподівана подія, яка надовго схвилювала його душу. Вночі до нього прийшла господиня – Тамара Василівна. Вона обіймала та цілувала хлопця, який остаточно не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Вранці його переповнювали суперечливі почуття: він то у захваті згадував минулу ніч, то розлючувався, називаючи господиню повією. Втім, побачивши Тамару, він сам попросив, щоби вона приходила ще. Вона стала приходити до нього. Господиня жалілася Степану на своє нещасливе життя. Одного разу Максим довідався про все. Між хлопцями виникла бійка, після якої син господині пішов з дому.

Степан сумлінно вчився. Не було дня, щоб він пропустив лекції. Коли наблизилась сесія, він зрозумів, що українська мова йому дається не дуже. Тоді він засів за підручники, що їх узяв у бібліотеці, і швидко все наздогнав. Іспити він склав дуже добре. Професор був задоволений і почав розмову з хлопцем. Тоді з’ясувалося, що теперішнє становище студента майже жалюгідне. Професор вирішив допомогти Степанові і написав листа з рекомендацією до голови лекторського бюро. Хлопець почав викладати українську мову на курсах. Проте йому довелося купити відповідний одяг.

Матеріальне становище хлопця покращилося, і він пішов від своїх господарів до кімнати, яку запропонував Борис, товариш Максима.

Познайомившись на курсах з поетом Вигорським, якого він бачив на літвечірці, Степан невдовзі потоваришував з ним.

Частина друга

Тепер Степан не скаржився на матеріальну скруту. Він пішов з інституту й узяв більше лекцій на курсах. Він вивчав іноземні мови: англійську та французьку. Крім того, займався вправами за системою лікаря Анохіна, щоб набути стрункості думок та відчути епікурейську радість. Кімната, яку він знімав, стала здаватися йому замалою – тож він перебрався у більше житло.

Степан написав кілька оповідань, а Вигорський, який мандрував у той час Україною, відправив їх у журнали.

Хлопець був щасливий: його мрія здійснилася, він став справжнім письменником.

Радіючи, Степан пішов у кафе, на концерт, накупив багато лотерейних квитків (щоправда, нічого не виграв). Цього ж дня він познайомився із Зоською. Дівчина дуже сподобалась йому. Він водив її у кіно і театри, дарував квіти та цукерки, поки не домігся її прихильності.

Одного разу в ресторані Степан зустрів Максима, який перетворився на справжнього розпусника та пияку.

3 одного журналу хлопцю надіслали листа, в якому пропонували гонорар і замовляли писати іще. Він став друкуватися, а пізніше прилучився до дискусій молодих літераторів.

Нарешті до друку ухвалили його першу збірку, за яку було запропоновано гонорар 350 карбованців. Збірка вийшла під ім’ям Стефин Радченко.

Трохи згодом Степан вже набув деякої ваги в літературних колах, і, заходячи, міг уже почути приязний вигук: “А, от і Радченко!” А з часом він навіть отримав посаду секретаря в журналі. Його кандидатуру було ухвалено, як нейтральну особу, на яку можна було би впливати. “Новий секретар був з усіма незмінно й спокійно ввічливий. Він був певний в обіцянках, точний у словах, прекрасно розумів, що кому можна й треба сказати в літературній, завжди важкій атмосфері, силкуючись в міру змоги бути добрим вентилятором”.

Борис одружився з Надійкою. Коли Степан довідався про це, йому чомусь стало прикро. “Гидким злочином уявлялось йому обернути блакитнооку Надійку в куховарку, прибиральницю, в охоронця пісного добробуту молодого міщанина”.

Якось у пориві почуттів він запропонував Зосьці вийти за нього заміж. Дівчина дала згоду. Але вдома Степан добре обміркував це питання, уявив, як хтось буде постійно зазіхати на його час, зрозумів, що романтика побачень швидко перетвориться на прозу буденного-життя – і вирішив припинити стосунки з Зоською. Він сказав їй про це на вечірці і одразу ж почав зухвало залицятися до інших жінок. Через деякий час він почав зустрічатися з актрисою Ритою, що приїхала до батьків з Харкова.

Молодий письменник вирішив написати великий твір – про людей. І навіть з легкістю написав перший розділ. Але на цьому його натхнення скінчилося – скільки не змушував себе, нічого не писалося.

У розпачі хлопець пішов до Зоськи, збираючись помиритися з нею. Але із жахом дізнався, що Зоська отруїлася і померла.

Степан жив тепер у кімнаті в семиповерховому будинку з ліфтом. Він умеблював її на свій смак, але все одно усе там здавалося йому чужим. Молодий письменник нудьгував.

Одного разу Степан зустрів Левка, який їхав працювати на Херсонщину. Тут, у великому місті, йому все було чужим – і люди, і життя! Хлопець пригадав рідне село, степ, рідних та друзів, і вирішив, що і йому треба їхати звідси.

Завітавши до Надійки, він не впізнав колишньої коханої: перед ним була гладенька міщаночка, що чекала на дитину. Вона розмовляла з хлопцем “прикро, певно, погордо”. Спершу Степана охопив гнів, але згодом він заспокоївся і пішов прогулятися вулицею. Тут він зустрів красуню Риту. Ця зустріч здалася йому щастям і розрадою. Прощаючись, вони пообіцяли один одному зустрітися наступного дня. Степан побіг сходами, не чекаючи ліфта, у квартиру, відчинив вікно й послав місту, що прослалося внизу, свій поцілунок.

Потім молодий письменник сів за стіл і почав писати свою повість про людей.

Роман В. Підмогильного “Місто” (1927) – це розповідь про поступове підкорення людиною міста. І навпаки. Бо ж головний герой виїжджає із села довірливим хлопцем з відкритою душею, для якого натовп і галас великого міста – чужі. Він щиро кохає і щиро вірить у те, що в місті на нього чекають робота, успіх, приємні люди та пристойне житло. Але швидко розуміє, що в цьому незнайомому для нього світі усього слід домагатися самому, долаючи перешкоди й приниження. Згодом він звик, і навіть став “своїм” у місті, але мусив поступитися за це своїм чистим і щирим серцем. У ньому постійно борються добро і зло, він інколи ладен заради власного самоствердження здійснити моральний злочин. Та разом із тим він – неординарна, талановита, цілеспрямована особистість, що не позбавлена вміння іронічно, скептично сприймати себе та навколишній світ. Урешті місто виявилось сильнішим, воно підкорило Степана, зробивши з нього справжнього індивідуаліста, товстошкірого кар’єриста-пристосуванця. На відміну від свого товариша Левка, Степан вже ніколи не повернеться до села, бо він – вже не та людина, що покидала рідні краї кілька років тому.

Роман “Місто”, в якому вперше в українській пореволюційній літературі було глибоко й психологічно вірогідно розкрито маргінальний характер, привернув пильну увагу критики і громадськості. Він був оцінений як “наскрізь несучасний, ворожий радісному сприйманню життя”, оскільки ідеологічно правильним на той час було показувати “синтез міста і села в єдиному процесі соціалістичного будівництва”. У романі

В. Підмогильного соціальне замінено біологічним, село протиставлене місту, тому твір був різко засуджений як “ворожий пролетаріату” та “ідеологічнохибний”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено МІСТО – ВАЛЕР’ЯН ПІДМОГИЛЬНИЙ

Categories: Скорочені твори

Links