Скорочено МИШКА – БОГДАН ЛЕПКИЙ

Казка для дітей: для малих і великих

(Стислий виклад)

Була собі мишка. Така, як і інші: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала вона не розкішну, але безпечну нору. Ніхто з людей не заглядав туди.

Люди – це дуже цікаві сотворіння! Мишка боялася людей і виходила зі своєї норки лише тоді, коли у хаті нікого не було видно. Тоді вона висувала голівку, зиркала направо й наліво, і скоренько бігла на подвір’я, а потім на поле – до своїх сестер з міста. Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві. Вони розказували, що тепер у них в городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй, “…кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб…”

На це мишка відповідала, що її господарі багаті, в них завжди є чим поживитися. “Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо у норі скучно. Все з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув “. Господар, казала мишка, був дуже страшний. Його усі боялися.

Далі мишка розповіла, як хазяїн забив двох великих кабанів, а м’ясо закоптив та продав. Тож, війна йому принесла багатство. “Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць, – казав він жінці. – Розбагатіємо”.

Гроші господар ховав у ящик. їх було так багато, що здавалось, ще трохи і ящик цей тяжко буде замкнути.

А господиня, казала мишка, ходить, як паня. “Які у неї сорочки, які кружева – пфу! Пахучим милом вимивається”.

Після розмови з сестрами мишка тишком вертається додому – поки ніхто не бачить.

Якось, повернувшись додому, почула мишка, що в хаті чужим духом пахне. Визирнула вона і побачила обличчя жінки – худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі.

“Це одна з тих із міста, – погадала собі мишка. – Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо”.

Жінка просила господиню позичити їй гроші до суботи. Бо ж їй нічим було дітей годувати. Та господиня відмовила, сказавши, що в них самих майже нічого їсти.

Соромно зробилося мишці – не за себе, а за господиню – тож скорше побігла вона до нори.

“Добре, що діти сплять, а то ще б навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають…”

І вирішила мишка знищити цей поганий папір. Вона припала до дерев’яного ящика і почала гризти його. Працювала цілу ніч. В днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж поки не було що гризти.

Ось одного дня вирішив господар, що гроші мають працювати, що треба їх у діло вкласти. Поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і… очі йому пішли у стовп, брови підлізли вгору, волосся дибом стало.

“Погризли, погризли, погризли!”

А потім накинувся на господиню з кулаками, звинувачуючи її в тому, що не схотіла кота завести, і через це миші гроші погризли.

Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.

Казка Б. Лепкого недаремно має підзаголовок “для малих і великих”. Адже вона нагадує не лише дітям, а й дорослим про великі істини, про те, як погано бути скупим, що не можна збудувати свого щастя на чужому горі. Саме за цю скупість та байдужість до чужого горя маленька мишка покарала, як могла, господаря. А потім покинула теплий дім і пішла жити в поле. Краще вона з усіх ніг шукатиме, де чого поїсти, ніж її дітки навчаться у людей брехні й жорстокості.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Скорочено МИШКА – БОГДАН ЛЕПКИЙ