Скорочено “Минна фон Барнхельм, або Солдатське щастя” Лессинга

Майор у відставці фон Телльхейм живе в берлінському готелі зі своїм вірним слугою Юстом, не маючи засобів до існування. Хазяїн готелю переселяє його із пристойної кімнати в убогу комнатенку. Останні два місяці Телльхейм не оплачував рахунків, а кімната потрібна “приїжджій особі”, молодій і гарній дамі зі служницею. Юст, що обожнює свого майора, зі збурюванням зауважує хазяїнові готелю, що під час війни “трактирники” лабузнилися перед офіцерами й солдатами, а в мирний час уже задирають носи

Тло Телльхейм – прусский офіцер, учасник міжусобної Семирічної війни Пруссії проти Саксонії. Телльхейм воював не по покликанню, а по необхідності. Він страждає від роздробленості країни, не терпить сваволі стосовно Саксонии., що програла

Одержавши під час війни наказ стягнути з жителів Тюрінгії (частини Саксонії) високу контрибуцію, Телльхейм зменшив суму контрибуції й частина грошей для її сплати дав тюрингцам у борг із власних засобів. По закінченні війни військове керівництво обвинувачує Телльхейма в хабарництві й звільняє у відставку з погрозою суду, втрати честі й стану. До Телльхейму звертається вдова його колишнього офіцера й друга, що загинув на війні. Вона виконує останню волю чоловіка – повернути борг майорові й приносить гроші, що залишилися від продажу речей

Телльхейм не бере грошей і обіцяє вдові допомогти, коли зможе.

У щедрого майора завжди було багато боржників, але він, що звик давати, а не брати, не хоче про їх пам’ятати. Телльхейм пропонує слузі, якому заборгували платню, скласти рахунок і розстатися з жебраком хазяїном

Він рекомендує Юста одному заможному знайомому, а сам звикне обходитися без слуги. Хитромудрий Юст становить такий рахунок, по якому він же й виявляється в неоплатному боргу перед майором, не раз, що виручали його на протязі всієї війни. Слуга впевнений, що без нього, з однією пораненою рукою, майор і одягтися не зможе. Юст готовий просити милостиню й красти для свого пана, але це саме анітрошки не радує майора. Обоє буркотливо сперечаються, але залишаються нерозлучними

Телльхейм велить Юсту закласти за гроші єдину збережену в нього коштовність – перстень із вензелем коханої дівчини, Минны фон Барнхельм. Молоді люди обручилися під час війни й обмінялися кільцями. Юст відносить перстень хазяїнові готелю, щоб розплатитися з ним. Телльхейма розшукує його колишній вахмістр Вернер, близький друг, що двічі врятував йому життя. Вернер знає про тяжке становище майора й привозить йому гроші

Знаючи педантичність Телльхейма, він пропонує їх йому під тим прийменником, що в нього вони збережуться краще, ніж у самого Вернера, картяра. Довідавшись, що гроші з’явилися від продажу родового маєтку, Телльхейм не приймає допомоги від друга й хоче удержати його від походу в Персію на війну з турками, куди той добровільно збирається, – солдатом варто бути тільки заради блага своєї батьківщини. Приїжджаючи особа зі служницею, що займає колишню кімнату Телльхейма, виявляється його нареченою, Мінної фон Барнхельм, що приїхала в пошуках коханої людини. Її турбує, що після висновку миру Телльхейм написав їй усього лише один раз. Минна розмовляє зі своєю служницею Франциской тільки про Телльхейме, що володіє, на її думку, всіма можливими чеснотами. Обидві дівчини родом з Тюрінгії, вони знають, як вдячні її жителі за шляхетність, виявлена Телльхеймом у справі сконтрибуцией.

Хазяїн готелю, бажаючи дорого прибудувати перстень майора, показує його Минне, і дівчина довідається свій перстень і вензель, адже точно такий же перстень носить вона – з вензелем Телльхейма. Радості Минны немає межі, її обранець десь поруч. Минна із щедрістю викуповує перстень у хазяїна й готується до зустрічі з Телльхеймом. Зненацька для себе побачивши Минну, Телльхейм кидається до неї, але відразу ж зупиняється й переходить на офіційний тон. Цього Минна не може зрозуміти, пустотлива й весела дівчина намагається звернути все в жарт. Але практична Франциска метикує, що справи майора погані, щасливим він аж ніяк не виглядає

Телльхейм ухиляється від обіймів Минны й з гіркотою говорить, що він недостоин її любові, тому й “сам любити не сміє. Розум і необхідність наказали йому забути Минну фон Барнхельм, тому що він уже не той Телльхейм, якого вона знала; не тим процвітаючим, сильний духом і тілом офіцер, якому вона віддали своє серце. Чи віддасть вона його тепер іншому Телльхейму, звільненому у відставку, позбавленому честі, каліці й жебракові? Минна віддає – вона бере його руку й кладе її собі на груди, усе ще не приймаючи слова Телльхейма всерйоз. Але Телльхейм, у розпачі від її не заслуженої їм доброти, виривається й іде

Минна читає лист Телльхейма, у якому він відмовляється від її, пояснюючи свою ситуацію. Минне не подобається його непомірна гордість – не бажати бути тягарем коханій дівчині, багатої й шляхетної. Вона вирішує зіграти жарт із цим “сліпим”, розіграти роль збіднілої й нещасної Минны. Дівчина впевнена, що тільки в цьому випадку Телльхейм стане “боротися за неї з усім миром”.

Крім того, вона затіває комічну комбінацію з перснями, замінивши на своїй руці перстень Телльхейма своїм. У цей час Минна довідається, що приїжджає її дядько, граф фон Бухваль, що особисто не знає майора, але жадає познайомитися з обранцем своєї єдиної спадкоємиці. Минна сповіщає про це Телльхейму й попереджає, що дядько чув про нього багато гарного, дядько їде як опікун і як батько, щоб “вручити” Минну майорові. Вдобавок граф везе ту суму грошей, що Телльхейм позичив тюрингцам.

Телльхейм почуває позитивну зміну у своїй справі, військовий скарбник тільки що передав йому, що король знімає обвинувачення з Телльхейма. Але майор не приймає цю звістку як повне відновлення своєї честі, тому вважає, що усе ще недостоин Минны. Минна заслуговує нічим “не заплямованого чоловіка”. Тепер Минна змушена виступити в іншій ролі. Вона знімає з пальця перстень і повертає його Телльхейму, звільняючи від вірності їй, і йде вслезах.

Телльхейм не зауважує, що Минна повертає йому перстень не з його вензелем, а зі своїм, станом любові й вірності, викупленим нею в хазяїна готелю. Телльхейм поривається йти за Мінної, але його втримує Франциска, присвячуючи в “таємницю” своєї пані. Минна нібито втекла від дядька, втратившись його спадщини за те, що вона не погоджувалася вийти заміж за його бажанням. Усі покинули Минну, засуджують її. Франциска радить Телльхейму зробити те ж саме, тим більше що він прийняв свій перстень із руки Минны.

И отут-те Телльхеймом опановує спрага рішучих дій. Він позичає в задоволеного Вернера більшу суму для викупу закладеного в хазяїна персня Минны, щоб потім відразу ж женитися на ній. Телльхейм почуває, як нещастя коханої дівчини окриляє його, адже він здатний зробити її щасливої. Телльхейм кидається до Минне, а вона проявляє напускну холодність і не приймає назад “його” кільце

У цей час з’являється фельдъегерь із листом від прусского короля, що повністю виправдує Телльхейма й люб’язно запрошує повернутися його на військову службу. Удоволений Телльхейм призиває Минну розділити з ним його радість і будує перед нею план весілля й щасливий совместной життя, у якій немає місця службі в короля. Але він натрапляє на мистецьки розіграний опір дівчини: нещасна Барнхельм не стане дружиною щасливого Телльхейма, тільки “рівність – тверда основа любові”.

Телльхейм знову в розпачі й замішанні, розуміючи, що Минна повторює його ж колишні доводи проти їхнього шлюбу. Минна бачить, що занадто далеко заходить зі своїм жартом, і їй доводиться роз’яснити “легковірному лицареві” зміст всієї інтриги. Прибывающий досить до речі в цей момент граф фон Бухваль, опікун Минны, радий бачити молоду пару разом. Граф виражає своя глибока повага Телльхейму й бажання мати його своїм другом і сином

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Скорочено “Минна фон Барнхельм, або Солдатське щастя” Лессинга