Скорочено КОРАН – ВЕДИ, БІБЛІЯ, КОРАН

ВЕДИ, БІБЛІЯ, КОРАН

КОРАН

Коран (араб.- читання) є головною священною книгою ісламу – наймолодшої зі світових релігій, яка існує 580 р. н. е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії). Це друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія.

Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. У 35 країнах вони становлять 95-99 % населення, в 13 країнах – впливову меншість, у 28 країнах іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія та ін.).

Іслам виник на початку 7 ст. н. е. в Західній Аравії на перехресті

культур і цивілізацій Сходу і Заходу, в період розпаду родоплемінного ладу і формування там центральної класичної арабської держави, епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування феодалізму вимагало відповідної ідеології – монотеїстичної релігії, яка об’єднала б арабські племена – кочівників – скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм. Попередником ісламу був ханіфізм. Халіфи називали себе пророками та боролися за об’єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя.

Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”,

а того, хто прийняв цю релігію називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси – друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі и називають ще “магометанством” (від зміненого імені Мухаммед – Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, (Єгипту, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу. Нині іслам є найпоширенішою після християнства релігією у світі.

Коран, за мусульманськими переказами, був посланий Аллахом пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла). Вони покояться на семи догматах: вірі в єдиного бога – Аллаха, в ангелів, у всі книги божі, всіх посланників Аллаха, в кінець світу, визначення, воскресіння мертвих. Відповідно до віровчення Ісламу все суще в світі створене Аллахом і всі явища і події, які відбулися і відбудуться у Всесвіті аж до кінця світу і дня страшного суду, зумовлені їм і відбуваються по його волі. Культ Ісламу спирається на п’ять “стовпів віри”: сповідання віри – вимовляння формули “Немає божества окрім Аллаха, і Мухаммед – посланник божий”, щоденна п’ятикратна молитва, пост в місяць рамадан (ураза), обов’язкова добродійність (закят), паломництво до Мекки (хадж).

Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписменно, по пам’яті. Але згодом у Медині, за вказівкою Мухаммеда, стали вести систематичні записи. Секретар Мухаммеда Зейд ібн Сабіт (сам пророк був неписьменним), записав Коран, і він зберігався у дружини Пророка – Хафси. Після смерті Пророка Абу Бекр, який був проголошений халіфом – релігійним та військовим лідером прихильників ісламу, віддав розпорядження створити єдину редакцію Корану, всі інші версії були знищені. Коран довгий час було заборонено перекладати з арабської мови.

“Одкровення” Аллаха передавалися пророку приблизно у 610- 632 pp. н. е., а їхній запис, збирання зафіксованого й особливе складання книги розтяглися на довгі роки. Труднощі, що при цьому довелося переборювати, як побачимо, не зводилися лише до відсутності в арабів у минулому подібної практики.

Канонізація змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 pp.). Коран наказує арабам залишити “звичаї батьків” на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: “Отже, ми ниспослали його як арабський судебник” (№ З, стор. 165-166).

Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Більша частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що стосуються правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалу й обов’язків (№ 6, стор. 420).

Сури розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: довші ближче до початку, коротші – до кінця. Сури меккійські (ранні) і мединські (пізні) перемішані. Те саме повторюється багатослівно в різних сурах. Вигуки і прославляння величі і могутності Аллаха чергуються із розпорядженнями, заборонами і погрозами “гієною” у майбутнім житті всім непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такої редакційно-літературної обробки, як у християнському Євангелії: це сирі, неопрацьовані тексти.

Велика частина положень Корана носить казуальний характер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком у зв’язку з окремими випадками. Але багато встановлень мають дуже невизначений вигляд і можуть набувати різного сенсу в залежності від того, який зміст у них вкладається.

Сури Корана різного розміру: у 2-й, найбільшій з них – аятів, а в найменших – 103, 108 і 110-й – усього по три аята. Довжина сур зменшується, якщо не зважати на невеликі відхилення, до кінця книги. Перша сура – “аль-фатіха”, що відкриває, містить усього сім аятів; застосовується як молитва, свого роду мусульманський “Отче наш”.

По віровченню ісламу, Коран – книга нестворена, існуюча предвічно, як сам Бог, Аллах; вона його “слово”. Оригінал Корану, згідно ісламу, написаний арабською мовою на аркушах – сухуф, і сувої з ним зберігаються на сьомому небі, звідси й одне з його назв – Світки, Книга. Коран – розум аль-кітаб, знаходиться під престолом Аллаха; і тільки один Аллах у цій небесній книзі “стирає, що бажає, і затверджує” (К., 13:39).

Природно, що створення настільки великого Добутку, як Коран (хоча він і справляє при найближчому ознайомленні враження збірника висловлень, проповідей, сказань і правових норм, як правило, тематично і хронологічно не систематизованих), було справою непростою, тим більше для народу, що не мав до цього настільки великих письмово зафіксованих релігійних чи світських творів. Не випадково в самому ж Корані поява цієї великої письмової пам’ятки не раз витлумачується як небувала, чудесна. Від імені Аллаха в ньому написано: “Скажи: “Якби зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корана, вони б не створили подібного, хоча б одні з них були іншим помічниками”” (К., 17:90). Звідси ж випливає, що для авторів цієї фрази казкові демонічні сили – джини – були настільки ж реальними, як і люди, їм здавалося навіть, що люди і джини могли спільно виконувати ту саму роботу, допомагати один одному.

Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких г сунітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Важливим стимулом для розвитку ідеології ісламу виявився його розкол на ці дві течії. Після оформлення 4-х богословсько-юридичних толків (мазхабів) в сунізмі і виробленні ісламського догматизму було визнано неможливим подальший розпиток теології, права, моралі, соціальних встановлень.

У наші дні у ряді країн Коран зберігає значення не тільки як історична і релігійна пам’ятка, але і як добуток широкого соціального змісту. В країнах, де іслам – державна релігія, з положень Корану виходить більшість правових норм, законодавство – шаріат, на Корані присягають і дають клятви, порушення яких визнається найважчим гріхом, злочином. Вивчення Корану і його тлумачень є одним із профілюючих предметів багатьох навчальних закладів у таких країнах, як Пакистан, Іран, Саудівська Аравія.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Скорочено КОРАН – ВЕДИ, БІБЛІЯ, КОРАН