Скорочено “Іван Денисович, його друзі й недруги” Лакшина

Важко уявити собі, що ще рік назад ми не знали ім’я Солженицына. Заурядность розташовує до благодушності оцінок, але той, хто вразив нас при першій своїй появі, не може розраховувати на поблажливість. Повість “Один день Івана Денисовича” еталон діяльності Солженицына художника. Це рідкий випадок у літературі, коли вихід у світло художнього твору став подією суспільно-політичним. Н. С. Хрущев дав високу оцінку цієї повісті. Сам факт появи повести був сприйнятий людьми як підтвердження волі партії назавжди покінчити спроизволом.

Інші

вважали Солженицын – Іван Денисович одна особа. Солженицын робить так, що ми бачимо й довідаємося життя зэка не з боку, а зсередини, “від нього”. Про те, що цей день для героя був “майже щасливим”, автор говорить серйозно. У повісті точно позначений час дії – січень 1951 року. Є два способи критики: нормативний (у критика до знайомства з добутком готові поняття про усім, критик накладає готові мірки), аналітичний (підхід до добутку як до відбиття живого життя).

Відношення критики до повісті зложилося не просто. У таборі Солженицына цікавив не тільки табір – його цікавили люди й епоха. Герой

повести “рядовий” людина й поява такого героя – свідчення демократизації літератури після XX з’їзду партії. Зайва пайка перша умова внутрішньої самостійності

В Івана Денисовича руки робочої людини, а око майстри, звичка майстра, воно дбайливо ставиться до інструмента. Це не тільки селянський ощадливий розум, але й гордість робочої людини в якого є творчий початок. ШУХОВ НІ НА КОГО НЕ СТАНЕ ПЕРЕКЛАДАТИ СВОЮ НОШУ. Після Шухова бригада – другий головний герой повести. Вона як одна більша сім’я

В Івані Денисовичі з його народним відношенням до людей і праці закладена така життєстверджуюча сила, що не залишає місця спустошеності й безвір’ю. Отже, з одного боку – “простий люд”, з інший ” інтелігенти, щопереживають,”. Відношення Шухова до недоумків, точно так само як його здивування із приводу легкого промислу красилей, має у своїй основі народне відношення до праці й морального боргу спільно працюючих людей друг перед іншому. Різні були табори, різні люди в них сиділи, і по-різному переживали происходящее.

Недоумок – розумний ув’язнений, що влаштувався при дурні начальнику. А як же роботяги? В Івана Денисовича відношення до людей – народне поза залежністю від того чи належать ці люди до “народу” або до “інтелігенції”. Солженицыну близькі завіти російської літератури минулого століття – народності Некрасова й Щедріна, Толстого й Чехова

Але його погляд на народ – погляд радянського письменника. Народному відношенню до праці протистоїть міщанське бажання прожити легше, але міщанство завжди розпізнається. Значення повести Солженицына в тім, зокрема, і складається, що вона допомагає ясно зрозуміти це.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Скорочено “Іван Денисович, його друзі й недруги” Лакшина