Скорочено “Історія вічності” Борхеса

Добутку, що ввійшли в цикл ” Історія вічності”, об’єднані насамперед інтересом автора, їх відрізняють свої особливості, якась циклічність, повторюваність подій у часі, замкнутість… Одне з оповідань, включених в “Історію вічності”, – “Наближення до Альмутасиму”. Оповідання представляє собою щось начебто рецензії на появившийся в Бомбеї в 1932 р. роман, написаний адвокатом Миром Бахадуром. Герой роману, чиє ім’я жодного разу не названо, – студент права в Бомбеї. Він відійшов від релігії своїх батьків – ісламу, але наприкінці десятої ночі місяця мухаррама виявляється в гущавині бійки між мусульманами й індусами. Три тисячі чоловік б’ються, і студент-вільнодумець, вражений цим, втручається вборьбу.

У розпачливій бійці він убиває (або думає, що вбиває) індуса. З’являється кінна поліція й приймається хльостати всіх підряд. Студентові вдається втекти майже з-під кінських копит

Він добирається до окраїни міста й, перелізши через огорожу, виявляється в запущеному саду, у глибині якого височіє вежа. Зграя собак з вовною “місячного кольору” кидається на нього через чорні кущі. Переслідуваний студент шукає порятунки у вежі. Він вибігає по залізним сходам, на якій не вистачає декількох сходів, і виявляється на плоскому даху із зяючим колодязем у центрі. Там він зустрічає виснажену людину, що зізнається, що його заняття – красти золоті зуби трупів, які на ніч залишають вбашне.

Розповідає він і інші мерзенні речі, зі злістю говорить про якихось людей з Гуджарата. На світанку знесилений студент засипає, а прокинувшись, виявляє, що злодій зник, а з ним – кілька сигарет і срібних рупій студента. Згадуючи про минулу ніч, студент вирішує загубитися на просторах Індії. Він міркує про те, що виявився здатний убити ідолопоклонника, але разом з тим не знає, хто більше прав – мусульманин або ідолопоклонник

З голови в нього не виходить назву “Гуджарат”, а також ім’я якоїсь “малкасанси”, жінки з касти грабіжників, на яку з особливою злістю обрушувався грабіжник трупів. Студент доходить висновку, що злість такої мерзенної людини може бути прирівняна до похвали, і вирішує – без особливої надії – відшукати цю жінку. Помолясь, студент неквапливо пускається в шлях. Далі в оповіданні з’являється безліч діючих осіб, а пригоди студента тривають на низменностях Паланпура, на один вечір і одна ніч герой затримується в кам’яних воріт Биканера, він бачить смерть сліпого астролога в передмістя Бенареса, стає учасником змови в Катманду, молиться й блудить серед чумного смороду Калькутти, спостерігає народження дня на море з контори в Мадрасе, спостерігає вмирання дня на море з балкона в штаті Траванкор і замикає орбіту відстаней і років у тім же Бомбеї за кілька кроків саду із собаками місячної масті

Невіруючий і студент, що втік з батьківщини, попадає в суспільство людей найнижчого штибу й пристосовується до такого життя. Раптово він зауважує в одному з навколишніх його покидьків якесь зм’якшення: ніжність, замилування, мовчання. Студент догадується, що сам його співрозмовник не здатний на такий раптовий зліт, отже, у ньому відбився дух якогось друга або друга його друга

Роздумуючи над цим, студент приходить до містичного переконання: “Десь на землі є людина, від якого це світло виходить; десь на землі є людина, тотожний цьому світлу”. І студент вирішує присвятити життя пошукам цієї людини. Він ловить слабкі відблиски, які ця душа залишила в душах інших: на початку – легкий слід посмішки або слова; наприкінці – яскраве горіння розуму, уяви й доброти. У міру того як виявлені студентом люди виявляються усе більш близько знайомими з Альмутасимом, частка його божественності все збільшується, але зрозуміло, що це лише відбиття. Перед Альмутасимом студент зустрічає привітного й життєрадісного книгопродавця, а перед ним – святого

Після багаторічних мандрівок студент виявляється в галереї, “у глибині якої двері й дешева циновка з безліччю намиста, а за нею сяйво”. Студент запитує Альмутасима. Чоловічий голос, неймовірний голос Альмутасима, запрошує його ввійти. Студент відсуває циновку й проходить. На цьому закінчується виклад самого тексту й випливають деякі критичні зауваження: Мир Бахадур Алі писав роман як алегорію: Альмутасим – це символ Бога, а етапи шляхи героя – це якоюсь мірою щабля, пройдені душею в містичному сходженні

По деяких описах можна судити, що Альмутасим повинен вселяти ідею про єдиного Бога. У першій сцені роману можна знайти аналогії з оповіданням Киплинга “У міській стіні”. Слід також зазначити, що існують якісь точки дотику роману з “Бесідою птахів” Фаридаддина Аттара. Зміст цієї поеми перського містика полягає в наступному: цар, що прилетів здалеку, птахів Симург (чиє ім’я означає “Тридцять птахів”) роняє в центрі Китаю чудове перо, і птаха, що утомилися від анархії, відправляються на його пошуки. Вони переборюють сім долин або морів

Багато хто з мандрівників відмовляються від пошуків, багато хто гинуть. Пройшовши очищення, лише тридцять птахів вступають на гору Симурга. От вони бачать його, і ним стає ясно, що вони і є Симург і що Симург – кожна з них і всі вони разом.

Точками дотику з романом Миру Бахадура Алі можна вважати кілька слів, приписуваних Альмутасиму, які розвивають сказане колись героєм, це (і інші мрячні аналогії) може служити позначенню тотожності шуканого й шукаючого, означати тотожність шуканого й шукаючого, може означати, що останній впливає на першого. В одній із глав утримується натяк на те, що Альмутасим і є той “індус”, якого студент, як йому здається, убив

Скорочено “Історія вічності” Борхеса