Скорочено І ТИ КОЛИСЬ БОРОЛАСЬ, МОВ ІЗРАЇЛЬ… – ЛЕСЯ УКРАЇНКА

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам Бог поставив

Супроти тебе силу невблаганну

Сліпої долі. Оточив тебе

Народами, що, мов леви в пустині,

Рикали, прагнучи твоєї крові,

Послав на тебе тьму таку, що в ній

Брати братів не пізнавали рідних,

І в тьмі з’явився хтось непоборимий,

Якийсь дух часу, що волав ворожо:

“Смерть Україні”! – Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

Розбіглися, немов шакали ниці,

Брати братів пізнали і з’єднались.

І дух сказав: “Ти переміг, Богдане!

Тепер

твоя земля обітована”.

І вже Богдан пройшов по тій землі

Від краю і до краю. Свято згоди

Між ним і духом гучно відбулося

В золотоверхім місті. Але раптом

Дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

Та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,

І розділилося по половині,

І знов злилось докупи й затопило –

Кого? Ой леле! Новий фараон

Пройшов живий через червоне море,

Але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

Бий в бубни і лети в танок з нестяму,

Кінь і їздець в

червонім морі згинув,

Тобі зостався спадок на покраси,

Бо зносиш ти України клейноди,

Святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

Немов потоп. Заграло та й ущухло

Червоне море, висохло, й осталась

Безрадісна пустиня після нього,

І став по ній блукать новий Ізраїль,

По тій своїй землі обітованій,

Немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

Вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з’являвся дух величний,

Що вогняним стовпом палав у тьмі,

А вдень ішов, мов туча грізно-біла,

Вони не вірили своїм очам,

І врозтіч розбігались манівцями,

І попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о Господи, чи довго

Ми будемо блукати і шукати

Рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

Що він зламав свій заповіт великий,

Той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

Розбий, розсій нас геть по цілім світі,

Тоді, либонь, журба по ріднім краю

Навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

На срібне марево удалині і скаже:

“Он земля твого народу!

Борись і добувайся батьківщини,

Бо прийдеться загинуть у вигнанні

Чужою-чуженицею, в неславі”.

І, може, дасться заповіт новий,

І дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

Свому народу землю? хто розбив

Нам скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

Що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавилон?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Скорочено І ТИ КОЛИСЬ БОРОЛАСЬ, МОВ ІЗРАЇЛЬ… – ЛЕСЯ УКРАЇНКА