Скорочено “Гранатовий браслет” Купріна

У середині серпня погода в Криму зіпсувалася, і мешканці приміського курорту поспішно перебралися до міста. Але на початку вересня знову потеплішало, настали тихі безхмарні дні. Княгиня Віра Миколаївна Шеїна, дружина предводителя дворянства, не могла залишити дачу, тому що в міській квартирі йшов ремонт. Тепер вона дуже раділа чудовим теплим дням, тиші, самотності, ласкавому солоному вітерцю.

Сьогодні був день її іменин. Вона лишилася одна в домі: чоловік і брат поїхали до міста у справах. До обіду чоловік обіцяв повернутися і привезти небагатьох найближчих знайомих. Це радувало Віру: доводилося економити, щоб утриматися від розорення, а прийом на дачі міг бути дуже скромним. Тепер вона ходила садом і зрізала квіти до обіднього столу.

На шосе почулися знайомі звуки автомобільного ріжка. Це приїхала сестра княгині, Анна Миколаївна Фрієссе. Сестри ніжно любили одна одну і дуже зраділи зустрічі. Ззовні вони були несхожими: Віра, висока, з гнучкою фігурою, ніжним, але холодним і гордовитим обличчям, великими чудовими руками, пішла в матір, красуню англійку, а Анна успадкувала монгольські риси батька, хоча була теж по-своєму чарівною. Вона була одружена з дуже багатим чоловіком і народила двох дітей, хлопчика і дівчинку. Княгиня Віра, яка не мала власних дітей, обожнювала племінників.

Сестри говорили про красу моря, згадували рідні місця. Раптом

Анна схаменулася, що забула вручити Вірі подарунок. Вона дістала із ручного мішечка маленького записника у вишуканій старовинній палітурці – річ дуже дорогу і рідкісну.

Погулявши ще трохи, сестри пішли в дім, щоб підготуватися до прийому гостей.

Після п’ятої почали з’їжджатися запрошені. Особливо порадував Віру приїзд Женні Рейтер, талановитої піаністки, подруги по Смольному інституту, і генерала Аносова, друга покійного батька, якого сестри ласкаво звали дідусем. Хоробрий воїн, проста й щира людина, Аносов був справедливим з підлеглими, поважав і беріг солдат, цінував чесних і порядних людей. Він був так прив’язаний до Віри й Анни, що намагався бачитися з ними якомога частіше. Своєї сім’ї в Аносова не було.

Обід проходив пожвавлено. Розповідали різні забавні історії, весело жартували один з одного. Перед тим як уставати із-за столу, княгиня Віра перерахувала гостей. Їх виявилося тринадцять, і марновірну княгиню це засмутило.

Раптом її з таємничим виглядом викликала з вітальні покоївка Даша. У маленькому кабінеті княгині Даша поклала на стіл невеликий пакунок і пояснила, що його приніс посильний. Повернути подарунок було нікому: посильний уже пішов, і Віра розгорнула пакунок. У ньому знаходився невеликий ювелірний футляр з червоного плюшу. Княгиня підняла кришечку і “побачила втиснутий у чорний оксамит овальний золотий браслет”, а всередині нього – записку. Почерк здався їй знайомим, але вона відклала записку вбік, щоб подивитися на браслет.

Він був золотим, низькопробним. і з зовнішнього боку весь цілком покритий невеликими, погано відшліфованими діамантами. Зате посередині браслета височіли, оточуючи якийсь дивний маленький зелений камінчик, п’ять чудових гранатів – кожен розміром з горошину. Під вогнем електричної лампочки в них загоралися густо-червоні живі вогні. “Наче кров”,- подумала з несподіваною тривогою Віра. Потім вона розгорнула листа і, прочитавши перші рядки, зрозуміла, що автора вона знає.

Привітавши княгиню з днем її янгола, він писав, що не наважився б підносити їй що-небудь обране ним особисто, але в родині зберігалася реліквія – срібний браслет, прикрашений гранатами. Камені з нього точнісінько перенесені на золотий браслет, який ще ніхто не носив. Про зелений камінець автор листа розповів, що це рідкісний сорт граната – зелений. За старовинним переказом, він здатен наділяти жінок, які його носять, даром передбачення і відганяти від них тяжкі думки.

Лист закінчувався так: “Благаю Вас не гніватися на мене. Я червонію, коли згадую мою зухвалість сім років тому, коли Вам, панночці, я наважувався писати дурні й дикі листи і навіть очікувати відповіді на них. Тепер у мені лишилося тільки благоговіння, довічна глибока пошана і рабська відданість. Я вмію тепер лише бажати щохвилини Вам щастя і радіти, якщо Ви щасливі. Я подумки вклоняюсь до землі меблям, на яких Ви сидите, паркету, яким Ви ходите, деревам, яких Ви мимохідь торкаєтесь, прислузі, з якою Ви говорите. Я не маю навіть заздрості ані до людей, ані до речей. Ваш до смерті і після смерті покірливий слуга Г. С. Ж.”.

Княгиня Віра вирішила показати лист чоловікові, але зробити це після від’їзду гостей. Гості, між тим, розважалися: грали в покер, розмовляли. Князь Василь Львович, чоловік Віри, показував домашній гумористичний альбом із власними малюнками. Була там і розповідь про історію кохання бідного телеграфіста до чарівної білявки Віри, наводилися наївні, смішні записки закоханого. Закінчувалася ця історія смертю закоханого телеграфіста, який заповідав “передати Вірі два телеграфних гудзики і флакон від парфумів, наповнений його слізьми”.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Скорочено “Гранатовий браслет” Купріна