Скорочено “Гостина старої дами” Дюрренматта

Події п’єси відбуваються у містечку Гюллен. Спочатку Гюллен зруйнований і занедбаний: неохайний будинок станції; заіржавілий семафор; напівздертий розклад потягів на. мурі; будка з череп’яним дахом та обшарпаними плакатами.

Такими ж неохайними і занедбаними виглядають п’ять чоловіків на станції. Один із них, маляр, малює транспарант “Ласкаво просимо, Клер!”.

Четверо інших чоловіків сидять на лавці й розмовляють про минулий і нинішній стан свого містечка. З’ясовується, що “тільки й лишилося втіхи, що дивитися на потяг”,

але й ті, що раніше зупинялися в Гюллені, зараз проїжджають його без зупинок. І взагалі, “. нам кінець. Фабрика Вагнера луснула. Бокман збанкрутував. Пансіонат “Місце-на-сонці” занепав. Животіємо. Здихаємо”.

З’являються Бургомістр, Учитель, Парох (пастор) та Іль. З їхньої розмови з’ясовується, що Гюллен очікує на приїзд уродженки цього містечка Клари Вешер, яка тепер зветься Клер Цаханесян і є справжньою мільярдеркою: “. Мільярдерка – наша єдина надія”.

Колись, 45 років тому, Клер та Іль кохали одне одного. “Ми були найкращі друзі,- згадує Іль,- молоді і палкі. Нас розлучило життя. Тільки

життя. ” Але більше піхто нічого цікавого про колишню гюлленку пригадати не може. Тільки Іль запевняє, що найбільше Клара любила справедливість.

Розмова чоловіків йде про те, що саме Іль повинен примусити Клер “труснути мільйонами”. І за це йому навіть пропонують стати новим бургомістром.

Раптово на станції зупиняється експрес, а з нього виходить мільярдерка “шістдесяти двох років, руда, намисто з перлин, широченні золоті браслети. “

Клер Цаханесян видає роздратованому начальникові потяга тисячу за незаплановану зупинку і три тисячі у фонд вдів залізничників, а на його збентежене зауваження, що такого фонду немає, відповідає: “То будьте його фундатором”.

Зніяковілі гюлленці приходять до тями і вітають Клер. Вона ж у першу чергу підходить до Іля, і колишні закохані згадують чарівні дні своєї молодості. Тоді Іль називав кохану “дика моя кішечко”, “моя відьмочко”, а вона його – “мій чорний леопарде”. Але зараз він “потовщав, посивів і розпився”, вона теж “постарілася і потовщала. Крім того, втратила ліву ногу. Але протез – чудовий. ” Клер представляє Мобі, свого сьомого чоловіка, який повинен думати про щось тільки на прохання дружини. Також вона представляє здивованим мешканцям Гюллена двох гангстерів з Мантеттена, Робі і Тобі, які носять Клер у посильниці, двох малих товстих дідків з пискливими голосами, до того ж сліпих, та мажордома на ім’я Бобі. А ще мільярдерка привезла з собою домовину, “може, пригодиться”, і чорного леопарда в клітці.

Уся процесія вирушає до Гюллена. Бургомістр та Учитель упевнені, що мільярдерка “вже в Іля в кулаці. Видурить у неї мільйони. За ваше здоров’я, пане вчителю. За те, щоб Клер Цаханесян оживила Бокмана, і фабрику Вагнера, і пансіон. ” Але Учитель раптом каже: “. що таке страхіття, я довідався годину тому. Мені аж мороз пішов по спині, як та стара дама в чорнім платті вийшла з потяга. Наче Парка, грецька богиня долі. Про неї ще можна подумати, що вона пряде нитку життя”.

Клер з почтом та Іль зупиняються біля Конрадсвайлерського лісу. Сорок п’ять років тому 17-річна Клер та 20-річний Іль зустрічалися під цими буками. Але потім Іль одружився з Матильдою Блюмгард, бо за нею у посаг давали галантерейну крамницю, а сама Клер стала повією, і старий мільярдер Цахаиесяи знайшов її у гамбурзькому борделі і одружився з нею, “руді коси зачарували того старого, золотого хруща”.

Клер дорікає Ілю, що він покинув її через багатий посаг. А Іль намагається переконати Клер, що одружився з Матильдою заради самої Клер, щоб вона уникла тієї незавидної долі, яка спіткала самого Іля, бо зараз він “занепалий крамар у занепалому містечку”. А Клер Цаханесян належить цілий світ. Вона, посміхаючись, запевняє Іля, що не покине напризволяще містечко своєї молодості. Іль намагається поцілувати Клер руку, але з’ясовується, що славетна мільярдерка зараз складається майже тільки з протезів, з холодної слонової кістки.

У Гюллені влаштовується бенкет на честь колишньої жительки. Клер оглядає гюлленців, знаходить їх блідими і змарнілими і мимохіть говорить місцевому лікареві, що скоро йому доведеться посвідчити смерть через параліч серця. Гюлленці не розуміють, навіть жахаються таких натяків мільярдерки, але понад усе чекають, коли вона подарує місту мільйони.

Бургомістр виголошує пишну промову про Клер, яка “добувала їжу для однієї вбогої вдови, купувала їй картоплю за свої гірко зароблені в сусідів гроші і тим рятувала її від голодної смерті. Руда вітрогонка стала дамою, що ущедряє світ своєю ласкою: варто тільки пригадати її громадські фонди, її санаторії для матерів, харчувальні заклади, її допомоги митцям, її дитячі ясла, тому я хочу гукнути тепер: хай живе наша краянка, що повернулася на батьківщину!” Лунають оплески, а Клер вимовляє, що насправді вона не така гарна, що картоплю для вдови вона крала разом з Ілем, і не заради того, щоб врятувати “стару звіднику від голодної смерті, а щоб раз полежати з Ілем у ліжку, де було приємніше, ніж у Конрадсвайлерському лісі”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Скорочено “Гостина старої дами” Дюрренматта