Складність і суперечливість характеру головного героя роману М. Лєрмонтова “Герой нашого часу”

Во мне душа испорчена светом.

М. Ю. Лєрмонтов

“Герой нашого часу” – вершинний твір М. Лєрмонтова, в якому автор розпо­відає “історію душі” людини покоління 30-х років XІX ст.

Головний герой роману – молодий дворянин, офіцер Григорій Олександрович Печорін. Від природи це людина гострого розуму, чутливого серця, твердої волі. Герой не раз замислюється над головними питаннями бугтя: про добро і зло, при­значення людини і свободу волевиявлення, про смерть і Бога, любов і дружбу. Він володіє даром розуміння суті людських характерів

і особливо людських слабкос – тсй. Характеристики, які він дає оточуючим, дуже влучні й дотепні. Печорін зда­тен на шляхетні пориви і гуманні вчинки. Після трагічної загибелі Бели “Печорин был долго нездоров, исхудал”. Напередодні дуелі з Грушницьким він випадково дізнається про ниций задум драгунського капітана. Печорін був готовий кинутися на шию Грушницькому, аби той не погодився на підлість. Перед поєдинком він знову перший висловлює готовність примиритися з супротивником. Печоріна роз­чулили душевні муки княжни Мері, відчай бідної дівчини був для нього настільки нестерпним, що він,
забувши про свої погляди на шлюб, був ладен впасти їй до ніг. Печорін щиро кохає Віру. Від самої лише думки, що він може втратити її на­віки, Віра стала для нього “дороже всего на свете, дороже жизни, чести, счастья”.

Немов божевільний кинувся він наздоганяти Віру. Коли загнаний кінь, не ви­тримавши шаленого бігу, впав, Печорін, який не здригнувся під дулом пістолета, “упал на мокрую траву и, как ребенок, заплакал”.

Людина глибокого розуму й твердої волі, Печорін знав про свої величезні можливості. У відвертій розмові з самим собою на сторінках щоденника він зі­знається у тому, що відчуває в душі “силы необъятные”, “назначение высокое”. Проте він так і не зміг розгадати, для чого він жив і для якої мети народився. Усвідомлення втрачених можливостей переслідує його. У різних життєвих ситуа­ціях шляхетні пориви врешті-решт поступаються егоїзмові та жорстокості. “Я был необходимое лицо пятого акта: невольно я разыгрывал жалкую роль палача или предателя”, – говорить Печорін. У своїх діях він керується лише власними ба­жаннями, не переймаючись інтересами людей, що його оточують. У стосунках з ними він виступає водночас і мучителем, і людиною, що сама глибоко страждає.

Чому ж так сталося, що людина з величезними здібностями, чуйною душею, гострим розумом приносить оточуючим лише нещастя? На це Печорін сам дає відповідь: “Моя бесцветная молодость протекала в борьбе с собой и светом, луч­шие мои чувства, боясь насмешки, я хоронил в глубине сердца; они там и умер­ли”. У суспільстві, в якому живе Печорін, немає ні безкорисливої любові, ні вір­ної дружби, ні беззавітного служіння своїй справі.

Зневіра в можливості подвигу, щирості в коханні та дружбі сповнила життя Печоріна нудьгою, знецінила саме життя. “Что ж? умереть так умереть! Потеря для мира небольшая; да и мне самому порядочно уже скучно”, – зізнається герой.

На сторінках роману “Герой нашого часу” М. Лєрмонтов відтворив правди­вий образ свого сучасника, його внутрішній світ, психологію, зумовлену часом і оточенням. У передмові до роману автор зазначає, що Печорін – “это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения в полном их развитии”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Складність і суперечливість характеру головного героя роману М. Лєрмонтова “Герой нашого часу”