Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (I в.)

Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови заважало людині. Чи не так?
У нашому суспільстві, на жаль, проблема мови стоїть дуже гостро, незважаючи на те, що йдеться про нашу національну українську мову. І дехто з батьків, особливо в східних регіонах України, вважає, що дитині достатньо вміти спілкуватися російською, а без української можна обійтися. Чи праві вони? Звичайно ж, ні! Займаючи таку позицію, вони

свідомо обкрадають свою дитину, позбавляючи її того багатства, яке може дати їй знання ще однієї мови.
Людина може знати дві, три, навіть десять мов, вільно спілкуватися ними. 1 це допомагає їй у спілкуванні з іншими людьми. Адже кожному на цій землі буде приємно почути звертання рідною мовою, тому що це виявлення поваги до людини, її національної культури, її гідності. І жителі кожної країни знають і поважають свою мову, плекають її. Тому, приїжджаючи в іншу країну, ми намагаємося вивчити хоча б два слова тією мовою, якою там говорять.
Мова – це не просто набір слів, це своєрідний спосіб вираження свого
національного світосприймання, своєї ментальності. Тому у кожного народу внутрішня структура мови своя, як і своєрідний спосіб сприймання світу. Тому, вивчаючи мову, ми не просто запам’ятовуємо слова, а проникаємо у спосіб мислення народу, що говорить нею. Згадаємо, як говорив про свою рідну мову герой твору М. Куліша “Мина Мазайло” Мокій: “А то ще кажуть: миска з крутими берегами. Або пустився берега чоловік, по-руському – на проізвол судьби. Або, нарешті, кажуть, берега дати™ Наприклад, треба українській неписьменності берега датиі Ах, Улю. Як ще ми поганознаємо українську мову. Кажемо, наприклад, потяг іде третьою швидкістю, а треба – поїзд третім погоном іде. Погін, а не швидкість. А яка ж вона поетична, милозвучна, що вже багата… Та ось вам на одне слово “говорити” аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, герготати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…” Не можемо не погодитися з цим літературним персонажем, а ті приклади, які він наводить, можемо доповнити своїми.
Буває дуже цікаво порівнювати слова однієї мови з відповідними словами іншої, тому що це відкриває особливості народного мислення. Наприклад, в російській мові є слово “смисл”, яке перекладається аж кількома українськими: значення, сенс, глузд, зміст. А як би ви переклали російське “положение”? Знову ж таки кількома українськими: положення, становище, стан. І кожне слово буде вживатися зі своїм відтінком, у своєму словесному оточенні.
Інколи через незнання мови може виникнути непорозуміння.
Наприклад, якщо дівчину назвуть вродливою, росіянка може й образитися, тому що в російській мові “уродливий” – значить, некрасивий. Українське слово “вовна” нагадує російське “волна”, та має зовсім інше значення; те ж саме зі словом “чоловік”, що в українській мові називає тільки особу чоловічої статі, а в російській – взагалі людину. Як же цікаво, виявляється, людині, яка знає вже хоча б дві мови!
Спробуємо тепер порівняти фразеологічні одиниці російської та української мови. Здається, вони дуже схожі, але різне ставлення до тих самих життєвих явищ виражається і тут. Наприклад, замість “глухая ночь” українці говорять “глупа ніч”, і росіяни не могли б їх зрозуміти правильно, думаючи, що ніч недостатньо розумна. А замість російського фразеологізму “окольньїм путем” українець просто скаже – “манівцями”.
А чи знаєте ви, що англійці говорять на сильний дощ “rain as cats and dogs”, що у дослівному перекладі означає приблизно “дощ, як кішки й собаки”? Нам видається дивним таке порівняння, адже ми про такий дощ говоримо, що він як з відра. А от англійці, виявляється, сприймають це зовсім інакше.
Як цікаво нам дізнатися про те, що, можливо, французька назва Булонь походить від нашого давнього слова “оболонь” і потрапило у французьку мову тоді, коли ці землі захищали від ворогів руські воїни. Але бувають і своєрідні мовні казуси, про. які ми дізнаємося, вивчаючи різні мови. От скажіть, чи не відвідували ви заклади харчування із назвою “бістро”? Я навіть снідав колись в “Українському бістро”, де подають галушки разом з кока-колою. А що це за слово таке – “бістро”? Це колись запозичене французами російське слово “быстро”, в якому вони поставили притаманний їхній мові наголос на останньому складі. І тепер ми користуємося цим словом, вимовляючи його у спотвореному вигляді. Отже, з мовою необхідно поводитися обережніше, щоб не виглядати смішно й безглуздо.
У школі ми, як правило, вчимо три мови: російську, українську і якусь іноземну. І не завжди розуміємо велике значення цього навчання для розвитку нашого мислення, мовного чуття, нарешті, піднесення нашої людької гідності. Адже тільки людині притаманне свідоме володіння мовою, вміння висловлювати свої думки і почуття за допомогою слів, вміння за допомогою мови створювати шедеври літератури, пісні, що зігрівають серце. І тому недаремно говорять: “Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина!”.
Не обмежуйте себе, не лінуйтеся вчити мови, щоб не закривати для себе нові сторони життя, не збіднювати себе, знаходити нових друзів і вільно спілкуватися.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Скільки знаєш ти мов – стільки разів ти людина (I в.)