Сирітська доля в поезіях Т. Г. Шевченка (“Мені тринадцятий минало…”, “На Великдень на соломі…”)

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилиться, –

Хоч з гори та в воду!

Т. Г. Шевченко

Рано залишившись сиротою, Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, розумів гірку долю сиріт і у своїх поезіях неоднора­зово звертався до цієї теми.

Автобіографічним є вірш Т. Шевченка “Мені тринадця­тий минало…”, у якому поет змалював настрої та пережи­вання малого хлопчика-сироти. Дитина пасе за селом ягнята, гріє сонечко, на душі в неї так весело та любо, що здається, ніби все навкруги також веселе:

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Але радість пішла з душі хлопчика, коли той зрозумів, що він сирота, сам-один, не має ні батька, ні неньки:

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!..

Важко маленькій дитині усвідомити своє сирітство, свою безталанність, коли немає рідних, друзів, рідної домівки. Тому й зраділо хлоп’я, коли заспокоїла його зовсім чужа дівчина, утерла сльози, наче рідна сестра. І на душі стало затишно та спокійно, і сонце знову посміхається до бідного сироти.

У поезії “На Великдень на соломі…” Шевченко змальо­вує гірку долю маленької сирітки в протиставленні до щас­ливого життя дітей, які мають батьків. На Великдень, граючись крашанками, дітки почали вихвалятися обновами, які справили їм їхні батьки:

Тому к святкам

З лиштвою пошили Сорочечку.

А тій стьожку,

Тій стрічку купили,

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку.

Тільки бідній бездоглядній сирітці нічим похвалитися: сидить собі без обнови, сховавши маленькі рученята в рукава, і слухає, що кажуть інші. Але ось нарешті дійшла черга й до неї:

А я в попа обідала, –

Сирітка сказала.

Великим подарунком для дитини є те, що вона по­обідала, адже не кожного дня сирітка може їсти, що вже казати про обновки. Для неї прості буденні речі – це велика цінність: дрантя, шматочок хліба; а людське тепло та увага іноді для сироти важать набагато більше, ніж щось матеріальне. Як важко дитині, яка не знає, що таке любов і турбота батьків, які оберігають тебе та піклуються про тебе, бажають тобі щасливої долі й намагаються зробити все, аби їх дитина не знала горя та лиха. Тарас Шевченко знав про це, як ніхто інший, і серце його краялося від жалю, коли він бачив таких дітей, тому у своїх віршах поет намагався передати свою любов і співчуття до сиріт і викликати подібні почуття у своїх читачів.

Сирітська доля в поезіях Т. Г. Шевченка (“Мені тринадцятий минало…”, “На Великдень на соломі…”)