Символіка в О. Кобилянської поетична, образна
У повісті зустрічається багато локалізованих епітетів, порівнянь. Вони допомагають відобразити гірський колорит, передати специфіку образного мислення верховинців. Тетяна “струнка, мов смерічка” (ІІ, 498), “мов та сполохана серна метнулася” (ІІ, 432) від Гриця, який прагне “свободи, широкої, безмежної, як крилаті ліси по верхах, як бистрі ріки там, в долах” (ІІ, 411). Лукач Раду “злий, як вовк”, “хитрий, як лис”. Коли він дізнається про зраду дружини, обурення його не знає меж, а “в душі щось гірке горіло, мов руда висохла смеречина”
Слід сказати, що більшість тропів такого типу (“мов змій”, “злий, як вовк”, “мов орел”, “зоріючі очі”) у повісті, як і в народній творчості, “передають найлегші асоціації ідей так, що наша уява пливе від одного образу до другого легко, мов той птах, що граціозним закрутом без маху крил пливе в повітрі все нижче і нижче. У тій легкості і натуральності асоціювання ідей лежить увесь секрет поетичної природи…” 2. Зорові тропи дуже влучно передають
Слухові тропи, що у них кохається письменниця, більш складні за своєю будовою. Створюються вони за допомогою порівнянь, персоніфікацій та виступають у зіставленні двох контрастних образів. Ось як передає О. Кобилянська сцену прощання Андронаті з дочкою. Андронаті повинен винести Мавру з табору, бо інакше за зраду її вб’ють. Перед тим він вирішив востаннє заграти для Маври, тому “плакали скрипки, дзвеніли цимбали, дрижали сопівки, а над усім царювала одна-однісінька струнка Андронато-вої скрипки… Зойком кидалася, голосом блукаючи, сумом розливалася, між циганів рвалася, та про Мавру, Раду все оповідала… Мов ніжна бджілка, жалілася, дрижала… викликала тугу зі смутком і розливалася горем” (ІІ, 384). Читач відчуває: не скрипка це грає, а плаче батькова душа.
Мати, тільки що знайшовши сина, знову втрачає його. “Злегка лиш колишуться сосни… І колишеться лісовий шум в воздусі, успокоюючи порвані струни в душах” (ІІ, 525). Для передачі почуття безнадійності письменниця використовує тут метафоричний образ – “порвані струни”.
Тетяна дізналася про зраду Гриця: “Мамо! скричала погаслим чужим голосом.- Мамо, Гриць мене покинув, зрадив” (її, 505). Таке поєднання епітетів допомогло не тільки передати розпач Тетяни, але й почуттєво зблизити героя з читачем, який розділяє його горе.
Авторка любить на одній виразній деталі будувати влучне порівняння або ж висувати її в ролі символу. Такими стали у повісті “червоні маки”, що ними любить квітчатися Тетяна. Порівняння краси жінки, дівчини з калиною, маком характерне для народної творчості.
Дівчина, як маків цвіт
Жінка, як маків цвіт
Як деталь характеристики Тетяни, вони стають символічними. Мабуть, О. Кобилянська знала народне повір’я, за яким червоні маки приносять нещастя (його використав Р. Савицький у пісні “Мак червоний між житами”), і саме тому вводить у повість як один із засобів, що допомагають передбачити трагічну долю героїні.
У повісті знаходимо ще один образ-символ, який, як ніщо інше, говорить про розлуку. Це цвіт папороті – тисячолітній символ незнайденого людського щастя. Вживається він письменницею і раніше. Гриць радить Тетяні говорити всім, що вона шукає “цвіт папороті… Він дає щастя… його треба довго, довго шукати, а хто знайде… знайде своє щастя…” (ІІ, 465).
Щодо вагомості образу-символу в художньому творі можна навести слова І. Франка про творчість Т. Шевченка. “Символічних образів багато майже в кожнім творі нашого Кобзаря; їх багатство, натуральність і плясти’ка – се найбільше свідоцтво його великого поетичного таланту”.
Символіка в О. Кобилянської поетична, образна, оперта на реальну дійсність. Про це говорить В. Василько, автор інсценізацій повістей письменниці: “Уявіть собі таку “єресь” – символ… Не містика, не потойбічне, не ієрогліфи, а реальний, зрозумілий життєвий символ! За нахил до образної поетики я люблю творчість Кобилянської” і.
Інша справа, коли при поясненні деяких вчинків героїв так само, як і в “Землі”, авторка вдається до різних натяків на “підсвідоме”, переказу сумнівних народних вірувань. Йдеться, зокрема, про сцену зустрічі Маври з сином після довгої розлуки.
Та й перший прихід Андронаті до оселі Маври супроводжується нагромадженням містичних “жахів”: страшна буря, шум лісу, чорний кіт, чорний ворон, страшний про-клін, що нагадує їй батька, ворожіння і т. д.
Та більшість символів мають під собою реальну основу – саме життя.
Невіддільна од героїв повістігірська природа.
Свою героїню письменниця найчастіше й показує серед чарівної гірської природи.
Звертання О. Кобилянської до народної творчості зба-| гатило її мовну творчу палітру. Мова улюблених героїв інтонаційно виразна, мелодійна, як шум смерек, тужлива, як спів трембіти. Найтонші відтінки авторського ставлення до героїв зразу ж знаходять свій вияв і в їх мові. Це особливо відчутно в мові Гриця. У Тетяні Гриць побачив свою мрію. При зустрічах з Тетяною в ньому прокинулося те краще його душі, що рвалася до щастя, та половина душі, ,” що відчувала красу землі, велич життя, прагнула волі. Тому мова його набуває особливої виразності, стає емоційно забарвленою. “Нехай хоч побачу, нехай хоч погляну на ті очі, брови, що душу украли, серце упоїли, спокій відібрали, і а самі сховалися” (ІІ, 462). Часом – це своєрідний вільний вірш із чітко витриманою ритмікою і розміром (ямб чи хорей)
(2 votes, average: 3.00 out of 5)