Символіка місячного світла в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”

“Майстер і Маргарита” М. А. Булгакова, на думку багатьох критиків, самий геніальний добуток XX століття в російській літературі. Нескінченна безліч значеннєвих шарів цього роману включає й злободенну сатиру на навколишнього письменника мир, і міркування про вічні етичні проблеми. Автор створював свій заповіт, активно використовуючи спадщину світової культури. Але традиційні символи часто набували нового сенсу у Творчості Булгакова. Так відбулося й з поняттями “тьми” і “світла”, асоціативно зв’язаними зі злом і добром

Звична антитеза в романі трансформувалася: з’явилося протиставлення двох основних астральних образів – сонця й місяця. Роман “Майстер і Маргарита” починається із зображення мучень від жари, випробовуваних героями: Берліозом і Бездомним – у першому розділі, Пілатом – у другий. Сонце ледве не зводить із розуму голови Массолита (він скаржиться на галюцинацію), підсилює страждання прокуратора Іудеї від приступу гемикрании. Більше того, “година небувалого заходу” – це вказівка на час появи на Патріарших ставках Сатани

Задушлива спека чотирнадцятого числа весняного ме сяца Нисана стає тлом страти Иешуа – страшного гріха Понтія Пілата. Жару виявляється символічним зображенням пекельного пекла. Палючі промені сонця нагадують про розплату за вчинене зло. Місячне ж світло не тільки

полегшує страждання, але й відкриває істину. Не випадково у фіналі роману саме з появою місяця на небокраї “всі обмани зникли”, “потонула в тумані чаклунський нестійкий одяг” Воланда і його звиті

Уже цього досить для висновку про краще відношення Булгакова до відбитого місячного світла в порівнянні із прямим сонячним. Аналіз прояву опозиції “сонце – місяць” на сторінках роману дозволяє краще зрозуміти деякі сторони філософії автора. Етична проблематика “Майстра й Маргарити” безпосередньо пов’язана з Иешуа. З ним співвідноситься в добутку образ “світла”.

Але письменник наполегливо підкреслює, що Га-Ноцри під час допиту “цурається від сонця”, пекучі промені якого несуть йому швидку загибель. У баченнях Пілата проповідник іде по місячній дорозі. Відбите світло вічного шляху до Істини – це те світло, що пропонує нам Иешуа. Основний принцип побудови роману “Майстер і Маргарита” – тривимірність

Кожна подія в одному з мирів – історичн, фантастичному або московському – знаходить відгук в інші. В ершалаимского проповідника був свій послідовник у московському світі (Майстер), але ідеї добра й людяності не знайшли розуміння серед живучих в XX столітті. Отже, Майстри виганяють у царство темних сил. Він перестає бути членом радянського суспільства задовго до появи Воланда – з моменту арешту

Творець роману про Пілата – єдиний паралельний Иешуа образ. Однак новий “євангеліст” духовно слабкіше Га-Ноцри, і це відбито в астральній символіці. Під час візиту до Івана Бездомному Майстер ховається навіть від місячного світла, хоча постійно дивиться на нього джерело

Поява коханого Маргарити у Воланда в місячному потоці підтверджує споріднення Майстра з Иешуа, але, по Алл С о ч. Р У словам Левин Матвія, Майстер заслужив спокій, а не світло. Якщо говорити точніше, те він недостоин саме місячного світла, пов’язаного з невпинним рухом до Правди, тому що для Майстра цей рух перервався в момент спалення рукопису. Дарований йому вічний будинок висвітлюють перші ранкові промені сонця або палаючі свічі, і тільки в щасливому сні Івана Бездомного-Понырева, що одержало Одкровення саме від Майстра, що був “номер сто вісімнадцятий” іде зі своєю супутницею до місяця по дорозі Иешуа.

Місячне світло містить у собі елемент мороку, тому Булгаков, що усвідомлює єдність крайностей, що зіштовхуються, буття, нагороджує їм за наближення до Істини. Упорствующий у своїх оманах, ні в що не Берлиоз, що вірить, в 180 останній момент життя бачить місяць, що розвалюється на шматки, оскільки так і не зрозумів, що Вище знання лежить не в грубій емпіричній реальності, доступної людському зору. Зате перенароджений Иванушка Бездомний, що став професором Інституту історії й філософії Поныревым, знаходить щастя у своїх піднесених снах, що зціляють його пам’ять місячною повінню

Учень Майстра зіставлений з учнем Иешуа з історичних глав роману. Але Левий Матвій прагне “насолоджуватися голим світлом”, тому він дурний, по вираженню Воланда. Звертаючись до сонця як до Бога в сцені страти вчителі, обіцяючи людям можливість “дивитися на сонце крізь прозорий кристал”, Левий демонструє нездатність до сприйняття діалектичних протиріч і претендує на володіння Істиною, тоді як ціль Иешуа – її пошук. У силу фанатизму й обмеженості Левий у своїх записах спотворює слова Га-Ноцри, тобто поширює лжеистины.

Не випадково колишній збирач податей з’являється перед Воландом на кам’яній терасі в той момент, коли запалилося “зламане сліпуче сонце”. Так само як Иешуа, що не є втіленням Абсолюту, Воланд не тільки “дух зла й володар тіней”. Він персоніфікує початок, що гармонізує крайності, у його “відомство” входять і світло й тьма, причому сам він не відмінюється до жодного з полюсів

Уже зовнішній вигляд Воланда рисується Булгаковим з явною метою підкреслити діалектична єдність протилежностей. Праве око сатани – “із золотою іскрою на дні”, а лівий – “порожній і чорний… як вхід у бездонний колодязь усякої тьми й тіней”.

“Золота іскра” прямо асоціюється із сонячним світлом: у сцені на кам’яній терасі очей Воланда горів точно так само, як сонце у вікнах будинків, “хоча Воланд був спиною до заходу”. Тьма сполучається в цьому образі й з нічним світлом: у фіналі привід коня сатани – місячні ланцюжки, шпори вершника – зірки, а сам кінь – брила мороку. Таке зображення диявола вказує на близькість поглядів Булгакова до богомильскому дуалізму, що визнає співробітництво Бога й сатани, що відрізняється від концепції офіційного християнства про непримиренну боротьбу двох почав. Виразно співвідноситься з місяцем головна героїня роману. “Світла королева Марго” виникає в потоці місячної ріки, що розлилася, у снах Понырева.

З жовтими квітами на чорному тлі пальто вона з’являється в спогадах Майстра, коли той бачить золотий місяць на нічному небі. Навіть ім’я героїні асоціюється з місячним світлом: Маргарита означає “перлина”, колір якої сріблистий, матово-білий. З місяцем зв’язані всі пригоди Маргарити в образі відьми, місячне світло її приємно зігріває. пошук, Що Не Припиняється, – спочатку теперішньої любові, потім – загубленого коханого – рав ноценен пошуку Істини. Виходить, Любов відкриває Знання, що лежить за межами земної реальності

Це знання сховане від більшості жителів Москви й Ер-Шалаима. Місяця вони не бачать. Обоє міста вночі залиті штучним висвітленням. Горять ліхтарі на Арбаті, сіяє електрикою безсонний поверх одного з московських установ, сперечаються з місяцем два величезних пятисвечья над ершалаимским храмом

Це вірний знак того, що ні Иешуа, ні Майстер не можуть бути зрозумілі своїм оточенням. Реакція персонажа на місячне світло виявляє наявність у нього душі й совісті. Понтій Пілат вистраждав можливість піти по місячній дорозі, надолуживши свій гріх століттями щиросердечних роздирань. Нестерпна туга, викликана неясної самому прокураторові думкою про безсмертя, пов’язана з каяттям і почуттям провини, не зменшеними світлом дванадцяти тисяч місяців. Безсовісний Іуда зі штучно освітленого Ершалаима попадає під тінь дерев, де одержує заслужену кару, так і не залишившись наодинці з місяцем, не задумавшись про доконане зрадництво. Не розуміє знаків, що посилаються позлащенной місяцем, Берліоз, у якого немає душі, тому що немає віри

Роздуму про життя до поета Рюхину приходять у годину світанку, що починається, коли ні місяця, ні сонця на небі немає. Не торкнуті змістом і не зігріті почуттям вірші Рю-Хіна бездарні. Поза філософською символікою світла перебуває безстрашний воїн Марко Крысобой. Він не страждає від жари, з першою появою закриває собою сонце, смолоскип у його руках перебиває світло місяця, що шукає очами змучений прокуратор. Це живий автомат, що перебуває поза сферою дії природних сил, що підкоряється тільки наказу, що заслоняє Істину

Жалюгідними жертвами місяця стають ті, чия життя порожнє й безглузда: плаче в повню Жорж Бенгальський, напивається “до жаху” у компанії тільки “з повним місяцем” Никанор Іванович Босий, безглуздо поводиться Микола Іванович. Таким чином, використовуючи символіку місячного світла, Булгаков поглиблює характеристику персонажів, проясняє авторське відношення до героїв, полегшує читачеві збагнення філософського змісту добутку

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Символіка місячного світла в романі М. А. Булгакова “Майстер і Маргарита”