Символіка й недосказанность роману “Євгеній Онєгін”

В особі героя роману Пушкіну вдалося “злагодити” з типовим характером представника сучасної йому освіченої Дворянської молоді. Євгеній Онєгін – правдивий образ героя, що на голову вище навколишнього його незначного суспільства. Він не знаходить застосування своїм силам і здатностям і тому стає “зайвою людиною”. У романі Пушкін показав соціальні причини появи подібних характерів у російському суспільстві й у той же час створив найширшу картину російського життя свого часу.

У процесі створення роману, що продолжались більше восьми років, Пушкін ідейно й художньо виріс. Роман “Євгеній Онєгін” реалістичний з перших рядків, які історично конкретно малюють життєву повсякденність своїх героїв. Але, незважаючи на це, на початку роману є істотні ознаки романтизму. Це неквапливе, недбале оповідання, у якому часто зустрічаються автобіографічні визнання самого автора, безліч ліричних відступів, слабко пов’язаних із сюжетом, емоційні повтори, ліричні звертання, вигуки, недосказанность, піднята метафоричность. Поступово ці стилістичні прикмети романтизму ідуть на спад, відступи скорочуються, зростаються з розвитком дії, і роман усе більше здобуває реалістичну точність об’єктивного оповідання.

Образи Онєгіна, Тетяни й Ленского дані Пушкіним на тлі певного соціального середовища, і це середовище (вище столичне дворянство

для Онєгіна, провінційне дворянство для Тетяни й Ленского) охарактеризована докладно, історично правдиво – перед читачем російське суспільство першої чверті XIX століття.

Підсилюючи напруженість подій, що розгортаються, домагаючись чіткості, рельєфності зображення, Пушкін складно й різноманітно використовує засоби протиставлення героїв, симетричної й кільцевої побудови роману. На протилежних сторонах у психологічному плані перебувають скептик, холодний раціоналіст Онєгін і захоплений мрійник Ленский, готова на самовіддані вчинки Тетяна й порожня у своїх мріяннях Ольга. Тетяна й Онєгін протипоставлені один одному по дуже важливій ознаці: по їхньому відношенню до народу. У російській літературі XIX століття основним принципом оцінки літературного героя був ступінь його близькості до народного середовища.

Основні сюжетні ситуації в романі, що зв’язують головних героїв роману, “перевернені”, як у дзеркальному відбитті. Пушкіна, випливаючи логіку дійсності, ставить Онєгіна й Тетяну в протилежні положення на початку й наприкінці роману. У другому розділі Тетяна пише лист Онєгіну й вислухує від нього повчальні наставляння, а у восьмому розділі Онєгін на свій любовний лист одержує повчальну відповідь Тетяни. На початку роману Онєгін не розуміє всього щиросердечного багатства, всієї внутрішньої краси Тетяни, а наприкінці роману Тетяна не розуміє всієї глибини переродження, що наступило, Онєгіна. Роман розвивається у вигляді кільця, починаючись і закінчуючись у Петербурзі.

Пушкін порушує звичну традицію й закінчує роман зненацька. І цей раптовий кінець роману, що залишає невідомої долю його головного героя, дуже правдиво характеризує Онєгіна. Він став чужим, зайвим у своєму середовищі, але ще не вирвався з її. Він уражений словами Тетяни, розгубився й виявився в стані найглибшої драми, катастрофи, – на розпуття. Яка буде його нова дорога, невідомо, вона визначиться тими обставинами, у яких він виявиться. Бєлінський повністю приймав кінцівку роману Пушкіна й запитував: “…Що сталося з Онєгіним потім? Чи воскресила його пристрасть для нового, більше згідного з людським достоїнством страждання? Або вбила вона всі сили душі його, і безвідрадна туга його звернулася в мертву, холодну апатію? – Не знаємо, та й на що нам знати це, коли ми знаємо, що сили цієї багатої натури залишилися без додатка, життя без змісту, а роман без кінця? Досить і цього знати, щоб не схотілося більше нічого знати…”

Складно сказати, по який із цих двох доріг піде Онєгін. Швидше за все, він вибере шляхетний шлях, “більше згідний з людським достоїнством”. Я думаю, Євгеній Онєгін знайде життєву дорогу, освітлену високою метою, за межами світського кола, лише коли остаточно й безповоротно розірве з ним. До цього вели всі події роману. Величезне почуття любові, що зштовхнулося з поняттям високих моральних боргів, властивого Тетяні, могло струснути Онєгіна, збудити моральний^-моральні-ідейно-моральні сили, що дрімали в ньому, для участі у визвольному русі.

Пушкін говорив, що по первісному задумі Онєгін “повинен був або загинути на Кавказі, або потрапити в число декабристів”. Про цьому, напевно, ішла мовлення в спалених десятих главах.

“Євгеній Онєгін” – складний роман у жанрово-видовому відношенні. Це й соціально-побутовий роман, і соціально^-психологічний (по глибині й розмаїтості почуттів, думок і ідей). У романі з’єднуються низька й високе, пересічна повсякденність і мріяння, інтимно^-особисте, героїчне й епохальне. У цьому з’єднанні піднесене приймає форму справжньої дійсності, а повсякденне здобуває повне право поетичного громадянства. Бєлінський назвав “Євгенія Онєгіна” поетичним подвигом, найвищою мірою оригінальним і національно-російським добутком.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Символіка й недосказанность роману “Євгеній Онєгін”

Categories: Нові твори

Links