Сім’я капітана Миронова в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Білогірська міцність загубилася серед Оренбурзьких степів на окраїні нескінченних просторів Росії. На Петрушу Гринева, головного героя повести, спочатку міцність зробила жалюгідне враження. Він мріяв про блискучу службу в Петербурзі, а тут життя текло спокійно й монотонно. Але пугачевское повстання порушило мирне життя мешканців міцності, змусило повзрослеть і головного героя повести, стати сильним і сміливим офіцером, не упустити честь і достоїнство. Я думаю, що не останню роль у цьому зіграло його знайомство із сім’єю капітана Миронова, простого російського офіцера, що у важкі мінути життя не мерзнув перед небезпекою й віддав перевагу смерті зрадництву, життю в служінні.

Сім’я капітана Миронова живе “по старинці”, тихо й спокійно, свято шанує патріархальні традиції. Не випадково один з епіграфів до глави говорить про це: “Стародавні люди, мій панотець”. Читач разом з Петрушей Гриневым відвідує просту російську хату, стіни якої прикрашені лубочними картинками, “представляющие узяття Кристрина й Очакова, також вибір нареченої й поховання кота”. Пушкіна іронізує, сміється над життям провінційного офіцера, що “у ковпаку й китаєвому халаті” займається стройовою підготовкою зі старими інвалідами в трикутних капелюхах. Однак у молодості й він робив бойові подвиги. Про це свідчить офіцерський диплом “за склом

у рамці”, повішений на стіну. І все-таки невдачливий капітан викликає симпатію в читача. Він добродушний, гостинний хазяїн, любить свою дочку й дружину, хоча й дозволяє Василисе Єгорівні командувати в сім’ї.

Комендантша міцності – сильна й вольова жінка, вона завжди поруч зі своїм чоловіком, його підтримка й опора у важкі мінути життя. Не випадково Швабрин говорить про неї: “Василиса Єгорівна прехоробра дама”. Їй би самої командувати полком! Комендантша сама жартує й іронізує над чоловіком: “Тільки слава, що солдатів учиш: ні їм служба не дається, ні ти в ній користі не відаєш. Сидів би будинку так богові молився, так було б краще”. Вона теж любить свою дочку, мріє видати її заміж за багатого дворянина, хоча й не вірить, що такий найдеться: “… дівка на выданье, а яке в їй придане? частий гребінь, так віник, так алтин грошей…” Я думаю, що вона соромиться своєї бідності й хоче кращого життя для дочки.

Василиса Єгорівна по-материнському піклується про молодих офіцерів Гриневе й Швабрине, намагається запобігти дуелі між ними, ховаючи шпаги в прикомірок. Убивство для віруючої людини – страшний гріх, і вона боїться за життя цих юнаків, готових у запалі молодої гарячності на вбивство.

Маша Миронова більше схожа на батька, вона скромна, соромлива, набожна дівчина. Як і будь-яка її однолітка, Маша мріє про любов і просте сімейне щастя. Однак не кожний візьме в дружин безприданницю. Батьки оберігають дочку від життєвих бур, уважаючи її боязк і несміливої: ” чиСміла Маша?…Ні, Маша боягузка. Дотепер не може чути пострілу з рушниці: так і затрепечеться”.

Такими герої показані на початку повести. Але пугачевский бунт змінив сонне життя міцності. Іван Кузьмич, довідавшись про наближення ворога, хоче врятувати свою сім’ю, однак Василиса Єгорівна не може кинути чоловіка й готова бути поруч із ним і боротися до останнього. Лише Маша, на її думку, не повинна бути в небезпечній міцності. Діти для будь-якої сім’ї – найдорожче й святе в житті.

У мінути небезпеки добрий сонний капітан перетворює, стає сильним, сміливим. Розуміючи явну перевагу пугачевских військ, він намагається за допомогою свого слабкого гарнізону не пустити їх у міцність: “Що ж ви, детушки, коштуєте? Умирати так умирати: справа служиве”. Офіцер не може змінити присязі, своїй Батьківщині, тому бореться до останнього. Знемагаючи від рани, капітан Миронов відмовляється присягнути “злодієві й самозванцеві” Пугачову. Він не боїться бути повішеним, тому що зрадництво для чесного російського офіцера страшнее смерті.

Слідом за чоловіком гине від рук повсталих козаків і Василиса Єгорівна. Але перед смертю встигає назвати Пугачова “випадним каторжником”, а його солдат “лиходіями”. Ми бачимо в ній сильну вольову жінку, що не здригнулася перед особою небезпеки.

Я думаю, що саме завдяки вчинку відважного капітана й Гринев відмовляється присягнути Пугачову. Такі люди, як Іван Кузьмич, гідні поваги, гідні називатися великими.

Після загибелі батьків Маша залишилася зовсім одна. І ми бачимо, як боязка й несмілива дівчина стає вольовий і сильної, вона не хоче ставати дружиною ненависного зрадника Швабрина, для неї “краще вмерти”. Махаючи відправляється в далеку подорож у Петербург, щоб урятувати улюбленого Петра Гринева й розповісти імператриці правду про повстання. Подвиг капітана Миронова стає відомим Катерині II, і саме тому вона допомагає Маші звільнити Гринева.

На прикладі вчинку капітана Миронова Пушкін показує, яким повинен бути теперішній офіцер. Хоча автор іронізує над м’яким характером і невмінням командувати Івана Кузьмича, він говорить про те, що теперішній російський офіцер ніколи не мерзне перед небезпекою, не стане зрадників і не порушить присяги. Він буде до останнього захищати свою Батьківщину. І в такого батька виросла гідна дочка, що сумет постояти за себе й захистити чесне ім’я своєї сім’ї й коханої людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сім’я капітана Миронова в повісті А. С. Пушкіна “Капітанська дочка”

Categories: Нові твори

Links