Сила синівської любові (за творчістю Сосюри)

Українська поезія щедра на таланти, на прекрасних і задушевних поетів. Одним з них є поет, якого я відкрила(в) для себе – це Володимир Сосюра. Коли я згадую його ім’я, відразу постають в уяві білопінне цвітіння садів, “солодкий дух акацій”, “золоті поля”, “васильки у полі”,- і вся, вся наша запашна, вишнева, сонячно усміхнена Україна.

Її безмежно любив, голубив і ніжив своїм словом поет, бо як не любити місця, де ти народився, як не любити рідну землю, ім’я якій – Україна. Як не любить той край, де вперше ти побачив Солодкий

дивний світ, що ми звемо життям, де вперше став ходить і квіткою неначе в його теплі зростав і усміхавсь світам!

Любов до України В. Сосюра ніколи не відділяв від любові, поваги до інших народів, але самобутність, своєрідність, свою історію кожен народ повинен зберегти. Афористично мудро про це сказав автор:

Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну.

Поета звинувачували в націоналізмі, але поезія В. Сосюри перекреслює це твердження. У любові до України, глибиннім почутті концентруються і набувають широти кращі духовні поривання сина народу: пошана до минулого, поцінування сущого,

глибока повага до інших народів, які мають незаперечне право на такі ж почуття. Батьківщина є втіленням найважливішої для В. Сосюри етичної категорії – категорії духовної. Любов до Батьківщини – це великий труд душі: Краса душі, краса любові – Найвища на землі краса.

Любити Батьківщину, любити Україну означає любити і знати рідну мову українську. Без неї немає нас, немає майбутнього. Рідна мова, рідне слово ввібрали в себе віковічний плин Дніпра, шепіт діброви, колосся, спів солов’я. Для В. Сосюри мова – “це матері мова”, він любить її, плекає, прагне її розквіту і шани: О мово вкраїнська! Хто любить її, Той любить свою Україну.

Почуття національної гордості, любові до рідного краю властиве людям, які своїми руками розробляють його надра, хто оре його землі й засіває чистим зерном, хто прикрашає його затишними оселями. Поет жив у гущі народу, ні на мить не відривався від його дум і прагнень, від його болей і печалей, від його радощів і щастя. В. Сосюра писав про все, чим жив народ, чим жила кожна людина. Події в житті нашої країни захоплювали або бентежили його, відгукувалися у його серці, виливалися на папір дзвінкими співучими рядками.

Я дивлюся на все, що хвилює мене, і про все це пісні я співаю, про життя, що шумить, наче море ясне, про народ, що люблю я без краю.

Поет тонко відчуває епоху, час, події. Він пристрасний борець за добро і щастя. Так, безмежною синівською любов’ю, оптимізмом, прагне захистити Україну від навали фашизму. Любити Батьківщину і ненавидіти її ворогів Сосюра вчився у Тараса Шевченка. Використовуючи шевченківські мотиви, поет у роки війни написав такі твори, як “Шевченко з нами”, “Син”, у яких звертається до великого Тараса як до сучасника.

Оптимізм В. Сосюри воєнних літ Грунтується на безмежній вірі в людину. Він пише:

Діти йдуть, сміються. Матері з квітками. Гей, радійте, люди, це наш день прийшов. Вірю я, так буде, знаю я, так буде, Сніг стече кривавий у яри, яри… Буде це весною, навесні це буде…

В. Сосюра мріє про той час, коли між людьми пануватимуть злагода, дружба і, звичайно, ніжність. Саме їй поет віддає свої найдзвінкіші струни:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Гей, ви, зорі ясні… тихий місяцю мій… де ви бачили більше кохання?

Писав поет про своє особисте почуття. Так у поета кришталево чисто переплітаються всі найкращі людські почуття. У вірші “Я так люблю тебе, мій краю” автор говорить: О краю мій, моя блакить, Тебе душа моя вітає, Що в пісню вилилась.

Думаю, що наша рідна Україна розправить велетенські крила, бо саме в любові – сила:

Всім серцем любіть Україну свою,- вічні ми будемо з нею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Сила синівської любові (за творчістю Сосюри)