СІДНІ, Філіп

(1554 – 1586)

СІДНІ, Філіп (Sidney, Philip – 30.11.1554, Пенсхерст, Кент – 17.10.1586, Арнхем, Голландія) – англійський письменник.

Народився у сім’ї, яка належала до старовинного аристократичного роду. Хрещеним батьком Сідні став іспанський король Філіп. Батькомайбутнього поета, Генрі Сідні, упродовж десяти років був намісником англійської королеви в Ірландії. Навчався Сідні в Оксфорді, але змушений був покинути його, не отримавши диплома, через спалах епідемії чуми. У 1572 р. Сідні з дозволу королеви Єлизавети вирушив у подорож до Європи, сподіваючись таким чином вдосконалити знання іноземних мов. Під час мандрів зустрічався з коронованими особами, у Венеції позував відомому італійському художникові П. Веронезе. У Парижі став свідком Варфоломіївської ночі – масової різанини гугенотів французькими католиками. Ця подія зміцнила антикатолицькі переконання Сідні.

Повернувшись у 1575 р. на батьківщину, Сідні сподівався отримати посаду на дипломатичній службі, але королева не надто довіряла хоча й вельми здібному, проте ще дуже молодому та недосвідченому аристократові. Лише у 1577 р. йому було доручено очолити посольську місію до імператора Рудольфа II. Сідні мав з’ясувати ставлення німецького монарха до ідеї створення європейської протестантської ліги для боротьби з католицькою Іспанією. Молодий посол з неабияким завзяттям узявся до виконання

дорученого йому завдання і, вочевидь, такий запал роздратував обережну і розважливу королеву, яка всіляко зволікала з початком відкритої і рішучої війни з католицькими країнами. Сідні змушений був повернутися у Лондон і упродовж семи наступних років не мав жодних офіційних доручень, хоча королева й надалі ставилася до нього прихильно і навіть призначила його на посаду королівського підчашого. Посада була почесною, але цього було надто мало для такої неординарної особистості, як Сідні.

У 1579 p. Сідні виступив проти запланованого шлюбу королеви Єлизавети з католиком герцогом Анжуйським. Така позиція стала приводом для сварки з графом Оксфордом, прибічником цього шлюбу. Конфлікт мало не призвів до дуелі. Відтак Сідні залишив королівський палац і усамітнився у маєтку своєї сестри, графині Пемброук. Тут на дозвіллі він звернувся до літературної творчості і в 1581 р. закінчив першу версію пасторально-рицарського роману “Аркадія” (“The Arcadia”), який згодом отримав назву “Стара Аркадія” (“The Old Arcadia”). Роботу над другим варіантом роману письменник розпочав у 1583 p., проте закінчити його не встиг.

“Стара Аркадія” складається з п’яти частин. У романі йдеться про історію правителя Арка-дії, герцога Базиліуса, котрий, намагаючись уникнути здійснення пророцтва оракула, разом із дружиною і двома доньками залишає палац і оселяється у лісових нетрях. Невдовзі у їхньому помешканні з’являються двоє перевдягнених принців – Музідор та Пірокл, закохані в доньок герцога. Герцог і його дружина спалахують пристрастю до Пірокла, вбраного в костюм амазонки; Базиліус вважає його дівчиною, натомість дружина герцога дуже швидко здогадується, що в жіночих шатах – юнак. Любовні перипетії героїв посідають у книзі провідне місце.

Одним із головних здобутків роману є майстерне, гармонійне поєднання різноманітних елементів: напівказковий сюжет в “Аркади” насичений моральними сентенціями, пригоди в дусі рицарських романів сусідять із вишуканими пейзажними замальовками, а прозовий текст – з поетичним. Згодом В. Шекспір запозичив з книги Сідні історію про пафлагонського короля, яка стала основою для сюжетної лінії Глостера у п’єсі “Король Лір”, а письменник XVIII ст. С. Річардсон знайшов у “Старій Аркадії” ім’я для головної героїні свого роману “Памела”.

Цикл сонетів “Астрофіл і Стелла” (“Astrophel and Stella”) Сідні створив близько 1582 р. Героями циклу стали Астрофіл, ім’я якого у перекладі з грецької означає “закоханий у зірку”, та його кохана – Стелла, ім’я якої утворено від латинського слова “зоря”. Дослідники вважають, що прототипом Стелли була Пенелопа Деверекс, донька лорда Ессекса, з якою поет був заручений. Через нез’ясовані причини заручини були скасовані. Як одну з можливих причин біографи Сідні зазвичай називають одруження його дядька, графа Лестера, з удовою лорда Ессекса. Цей шлюб зруйнував сподівання Сідні на солідну спадщину. У 1581 р. Пенелопа стала дружиною барона Річа. Невідомо, якими були справжні взаємини між П. Деверекс та Філіпом Сідні, але в сонетному циклі вони зображені доволі піднесено. Щоправда, стосунки героїв закінчуються вельми сумно – Стелла не може відповісти на кохання Астрофіла. Мотив неможливості щасливого поєднання між закоханим поетом та його дамою серця був традиційним у сонетних циклах італійської літератури, яка справила великий вплив на англійську любовну лірику епохи Відродження. Зрештою, і сам жанр сонету був запозичений з італійської поезії. До честі Сідні слід сказати, що любовні переживання його героїв набагато динамічніші та різноманітніші; поет не лише обожнює кохану, а й іноді вдається до іронічної посмішки: він зауважує не тільки її вроду, а й недоліки. Стелла для Астрофіла – жива земна жінка, і він не може обмежитися лише суто платонічним захопленням, тому ще й прагне земного, тілесного кохання.

Цикл “Астрофіл і Стелла” складається зі 108 сонетів та 11 пісень. Мова сонетів Сідні доволі проста, поет уникає використання архаїзмів і химерних неологізмів, зате охоче вдається до каламбурів, обігрує подвійне значення деяких слів та ідіом. У нього вже можна спостерегти й пародіювання певних поетичних образів та зворотів, що стали штампами у любовній ліриці другої половини XVI століття. Посилення розмовних інтонацій у сонетах Сідні стало своєрідним підгрунтям для тих кардинальних змін, які сталися в англійській поезії XVII ст., коли відбувся рішучий поворот від музикальності вірша до орієнтації на поточне мовлення.

Приблизно одночасно із сонетним циклом Сідні створив і одну з перших англійських поетик “Захист поезії” (“A Defence of Poetry”). Ця праця Сідні була своєрідною відповіддю на трактат С. Госсона “Школа нісенітниць” (“School of Abuse”), у якому автор намагався довести шкідливість і непотрібність поезії для людської спільноти. “Школу нісенітниць” Госсон присвятив Сідні, знаючи про його симпатії до пуританів (які завжди вельми недовірливо ставилися до світської літератури) і розраховуючи на підтримку. Але Сідні став на захист поезії і переконливо спростував звинувачення Госсона.

У своїх естетичних деклараціях автор “Захисту поезії” дуже часто спирався на ідеї, викладені Арістотелем у його “Поетиці”. Як і античний грецький мислитель, Сідні означував поезію як “мистецтво наслідування”, а об’єктом наслідування вважав природу: “Немає мистецтв, притаманних людині, головним предметом яких не були би творіння Природи…” На відміну від істориків та філософів, поет, наділений творчою уявою, не сліпо наслідує Природу, а перетворює її: “Лише поет, котрий зневажає пута будь-якого рабства, злітає у височінь на крилах власної уяви і створює, по суті, іншу Природу. Він створює те, що або краще від створеного Природою, або ніколи не існувало в Природі… Природа ніколи не прикрасить землю так яскраво, як це зробили поети, її ріки ніколи не будуть прекраснішими, плоди дерев – ряснішими, а запах квітів – ніжнішим…” Сідні вважав, що поезія, будучи одним з найдавніших видів мистецтва, вже у сиву давнину, на первісних етапах розвитку суспільства, ушляхетнювала розум людини, пробуджувала у ньому потяг до знань. Однією з провідних функцій поезії є виховання людини, “вищої від усіх інших створінь”, але при цьому виховний вплив повинен приносити задоволення, насолоду.

Значну увагу Сідні приділяв співвідношенню змісту і форми у поезії. На його думку, зміст відіграє важливішу роль – талант поета полягає не в умінні заримувати текст, метрично впорядкувавши його, а в здатності створювати яскраві, непроминущі образи. Саме змістові характеристики стали наріжним каменем запропонованої Сідні класифікації поетичних жанрів. Всього Сідні визначив вісім жанрів: пастораль, елегійний, ямбічний, сатиричний, комічний, трагедію, ліричний та героїчний.

Трактат “Захист поезії”, як і більшість поетичних творів Сідні, побачив світ уже після смерті поета. У листопаді 1585 р. королева, зглянувшись на численні прохання Сідні, дозволила йому вирушити до Нідерландів, де саме в той час англійці допомагали місцевому населенню боротися з іспанським військом. Але участь поета у бойових діях була вельми короткою. У сутичці з іспанцями він був тяжко поранений і 17 жовтня 1586 р. помер. Тіло Сідні перевезли у Лондон, його було поховано у соборі Св. Павла.

В. Ганін

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
СІДНІ, Філіп