Жителі альпійських сіл часто ставлять у траву біля своїх будинків гіпсові фігурки гномів. У швейцарських повір'ях гноми або, як їх ще називають, гірські люди – це добрі істоти, які живуть у печерах або занедбаних хатинах. Гноми займаються обробкою металів і дорогоцінних каменів, дуже люблять співати й танцювати. Харчуються вони молоком, сиром, хлібом і свинячим м'ясом, тобто всім тим, що звичайно їдять пастухи. Живуть маленькі горці не більш тридцяти років, і на сьомому році життя вже стають старими. Зовні гноми не дуже-те гарні. У них зморщені особи, червоні очі, довгі скуйовджені бороди й більші руки. Носять вони зелені плащі й гострі шапочки. Гноми часто допомагають людині – доять корів, косять сіно. Біднякам щедрі гноми приносять у подарунок вугілля, яке чудесним образ перетворюється у золото.
Гноми часто приходили до жителів однієї ферми, розташованої неподалік від села Вілла-Сен-Пьер. У кожного з них на голові був малюсінький ковпак червоного кольору, і тому фермери прозвали своїх маленьких гостей «червоними ковпачками».
Червоні Ковпачки робили на фермі більшу частину роботи. Прокинувшись зранку, селяни тільки діву давалися! Трава була скошена й прибрана у сарай, корови нагодовані й подоени, – залишалося тільки знести молоко у молочну. Удень гноми ніколи не показувалися людям на очі, але щоночі вони верталися на ферму й ухвалювалися за справу, і на зорі всюди панували чистота й порядок.
У нагороду за праці й турботу хазяї ферми повинні були щораз, коли бували на ярмарку, привозити Червоним Ковпачкам подарунок... У ті часи селяни їздили на ярмарок раз на місяць – або у Ромон, або у Фрибур, або у Пайерн. На ярмарку вони зустрічалися із друзями, пропускали стаканчик-іншої у теплій компанії, приценивались до товарів і бували задоволені, навіть якщо їм не вдавалося нічого купити або продати. Своїм маленьким помічникам хазяї ферми завжди привозили паперовий кульок з тістечками – єдине, що вимагали у подарунок гноми.
Так тривало багато років. Гноми ночами працювали на фермі, а люди привозили з ярмарку їх улюблені ласощі. Але ось одного разу дурні люди розв'язали подшутить над Червоними Ковпачками. Повернувшись із ярмарку, грубіяни пішли спати, не залишивши для працьовитих гномів жодного тістечка. Та з тих пір Червоні Ковпачки не з'являлися. Вони ніяк не могли стерпіти подібної образи й більше вуж не допомагали хазяям ферми.
Ця історія відбулася приблизно сто років тому. Її розповів селянин Леон Блан.
Лісові парфуми у виставі швейцарців зовні схожі на гномів, але вони відрізняються від своїх гірських побратимів украй дратівливим характером. Лісові парфуми дуже люблять звірів, особливо слабких і беззахисних оленів, сарн і диких кіз. Та найбільше на світі вони ненавидять тих, хто вторгається у ліси й безжалісно вбиває тварин. Лісові парфуми мають величезну силою. Щоб захистити й уберегти звірів від загибелі, вони вистежують мисливців і, підкравшись позаду, шпурляють у них величезні камені або штовхають їх у прірву.
Водяні парфуми у швейцарських повір'ях іноді можуть ухвалювати людський вигляд. Вони дуже люблять бродити по міських і сільських вулицях. У базарні дні деякі з них виходять із дна рік і озер і, перетворившись у юнака або дівчину, змішуються зі святковою юрбою. Водяні парфуми - зеленоокі, високого зросту. У них прекрасні довгі волосся. На голові вони носять сірі капелюхи. Ці істоти дуже небезпечні! Їх ціль – захопити на дно якнайбільше людей. Якщо на вулиці або ринковій площі до вас раптом підійдуть привітний парубок у сірому капелюху або гарна дівчина із зеленими очима й довгою косою й стануть запрошувати вас прогулятися по берегу Рейну або, приміром, Чорного озера, у жодному разі не погоджуйтеся! Прогулянка може минутися дуже сумно!
« Як відрізнити жителів водних глибин від звичайних людей?» – запитаєте ви. Немає нічого простіше: треба тільки змусити підозрюваного посміхнутися, тому що у сьогодення водяного духу зуби завжди зелені.