Давним-давно це було. На світі самотній юнак жив і ім'я таке носив - Чагис. Одного разу неподалік від його стійбища троє рибалок на озері рибу ловили, усі троє одну лише щуку піймали. Чагис поруч вівцю пас. Юнакові Чагису три рибалки щуку принесли. Говорять йому:
- За щуку нашу вівцю не чи віддаси?
- З єдиною моєю чотириногою худобинами як розстануся?- юнак відповідає.
Подумав, подумав і на обмін погодився. Рибалки його вівцю побрали. Чагис щуку у мішок поклав, у гору відправився. По дорозі щука, ще живаючи, прорвала мішок, на землю стрибнула. Чагис її каменем по голові вдарив, знову у мішок сунув. А щука незабаром мішок знову продірявила, на землю вивалилася. Юнак знову щуку каменем оглушив, у мішок зав'язав. Коли до свого житла підійшов, щука знову з мішка вирвалася. Юнак розсердився й кинув щуку у озеро. А сам у житло своє ввійшов, спати влігся... Рано ранком його незнайома людина розбудила.
- Піднімайся скоріше, тебе Хазяїн води до себе кличе.
На берег того озера, куди Чагис щуку кинув, вони прийшли.
- Як же я у воду ввійду, на глибину спущуся?- юнак запитує.
- На спину мені нав'ючуйся, разом пірнемо, - незнайомець говорить йому. Як тільки Чагис на плечі йому сів, людей у воду стрибнув. Швидко вони дна досяглися. Чагис навіть вимокнути не встигнув. По дну озера, як по сонячній землі, ідуть, як по денному миру подорожують. Провідник юнакові говорить:
- Учора син Хазяїна води по озеру плавав, у рибальські мережі потрапив і на берег витягнений був. Ти душу його врятував, у озеро повернув.
Юнак учорашню щуку згадав і усе зрозумів...
- Хазяїн води тобою задоволений, позтому тебе до себе призиває, прагне тебе віддячити. Буде тобі дорогі камені й золото пропонувати - відмовляйся. У подарунок собаку хазяйську худошерстную попроси, багато добра від неї буде... Так незнайомець юнака повчав.
До житла Хазяїна води підійшли. Хазяїн води назустріч вийшов. Чагиса за руку побрав, у своє житло ввів, посередині посадив. Син Хазяїна води на печі лежить, голова хусткою перев'язана. Юнак згадав, як учора щуку каменем по голові бив, - злякався, думав, Хазяїн води за сина його покарає. А Хазяїн води перед ним дорогі камені розсипав, золоті й срібні злитки розклав.
- Кращий зі зтих каменів собі вибери, скільки прагнеш злитків побери, - Хазяїн води говорить.
Чагис від дорогих каменів відмовився. Хазяїн води перед ним золоті монети розсипав: скільки віднести зумієш, стільки й побери... Юнак і від монет відмовився, Хазяїнові води говорить:
- Якщо мене обдарити прагнеш, краще собачку свою худошерстную мені віддай, вона мені іншому на землі буде.
Хазяїн води спочатку засміявся, потім гірко заплакав, собачку на руках приніс, ще горше заплакав. Однак собачку юнакові віддав. Чагиса багато почастував і на землю відпустив. Щоб на поверхню його проводити, давешнего посланця викликав.
- Гостюючи, рятівника сина мого, до його стійбища відведи, наверх підніми так, щоб жоден волосок на ньому не намокнув...
Юнак, побравши собачку, на провідника сів, миттю на берег принесений був так, що ні він, ні собачка вимокнути не встигнули. Увечері тою же їжею, що й сам їв, з тієї ж посуду він і собачку нагодував, поруч себе спати уклав.
Ранком пробудився, очам не вірить: чашка його дерев'яна золотий стала, тонким різьбленням прикрашена.
Увечері їжу собі й собачці приготував, з одного посуду повечеряли; спати собачку у ногах у себе поклав.
Ранком бачить: усе начиння у його житло золотий исеребряной стала. На наступну ніч, спати укладаючись, собачку він за пазуху собі поклав, на груди своєї відігрів.
На зорі Чагис прокинувся - собачки за пазухою немає. Та відразу юнак чує: у його вогнищі весело потріскує, посудом хтось дзенькотить. Ока Чагис відкрив і бачить: у вогнища дівиця-красуня коштує з волоссями, як мідь, що блискають. Чагис із лежанки своєї підхопився, до дівиці підбіг, обійняв її. Дівиця йому говорить:
- Екой ти нетерплячий! Завтра сюди син Хазяїна води прийде, з тобою суперечка через мене затіє.
Назавтра ранком, точно, син Хазяїна води з'явився, у житлі юнака заглянув, до батька повернувся.
- Навіщо самотньому юнакові наречену мою віддав?- батькові він говорить.- Якщо дівицю мені не повернеш, батьком тебе вважати перестану.
Хазяїн води говорить:
- До Чагису йди, у прятки з ним пограй, хто кого обдурить, тому й дівиця дістанеться.
Син Хазяїна води у житло Чагиса прийшов, у прятки із собою відіграти покликав.
- Якщо ти у прятки відіграти бажаєш, ти першим і ховайся, а я шукати буду, - Чагис йому говорить.
Син Хазяїна води ховатися побіг. Чагис у житло своєму залишився. Дівиця йому й говорить:
- Що ж ти не йдеш шукати його?..
- А де мені його шукати, не чи скажеш?
- Уздовж берега озера йди, скотний загін побачиш, усередину нього входь. Усередині три барани лежать. Як тільки вони тебе побачать, як ведмеді, на тебе кинуться, ти не лякайся. Серед баранів є один із закрученими й роздвоєними рогами. Його за роги вистачай, голову вивертай, він голос подасть - це і є син Хазяїна...
Чагис у загін увійшов, як дівиця його вчила, зробив. Коли він баранові
Шию перекрутив, той голосом сина Хазяїна води заблагав:
- Ой, боляче, ой, шия моя!
Чагис швидко у житло своє повернувся, у дівиці запитує: куди йому самому сховатися?..
Вона сиділа, волосся свої мідно-золоті розчісувала. Чагиса у гребінь свій звернула. Син Хазяїна води прибіг, за стіл сів, більшу книгу через пазуху вийняв, став читати. Про усе коріння, яке у землі виростають, він прочитав, про всі річкові гальки, скільки їх на берегах і на дні рік водиться, прочитав, про всі зірки, які на небі є, прочитав. Усю книгу він прочитав, а де юнак Чагис сховався, книга йому не відповіла. Коли син Хазяїна книгу закрив, дівиця гребінь свій упустила. Чагис піднявся й крикнув:
- Я тут!
Син Хазяїна води знову ховатися відправився, Чагис поруч дівиці залишився. Вона його повчає:
- По степу ти зараз підеш, на череду биксв наткнешся. Череда, тебе вглядівши, з мичаньем за тобою кинеться - не бійся. Бики, наздогнавши тебе, з ревінням оточать - не лякайся. Буде там один бик - самий величезний у череді, рога у нього прямі, як стріли. Змело за роги вистачай, шию йому перекручуй, він пощади попросить.
Усі, як пророкувала вона, у Чагиса вийшло: сина Хазяїна води відшукавши, юнак у своє житло повернувся. Дівчина за шиттям сиділа. Як тільки сиа Хазяїна до їхнього житла прибіг, вона Чагиса у наперсток перетворила й на свій палець наперсток надягла.
Син Хазяїна води нову книгу відкрив, став читати. Про всі дерева, які на землі ростуть, він прочитав, імена всіх риб, які тільки у водах водяться, імена всіх птахів і звірів, які у тайзі живуть, він перечитав, ніде Чагиса не виявив. Втративши надію знайти його, сердито закричав:
- З'явися!
Дівиця наперсток на підлогу упустила - Чагис підхопився.
- Я тут, - сказав.
Втретє син Хазяїна води сховався. Дівчина Чагису говорить:
- Берегом моря йди, купу великих каменів побачиш, за нею розсип гальки знайдеш. На гальці безліч птахів розгулює, серед них одну із золотим гребінцем побачиш. Усю спритність збери, птаха піймай, легенько шию їй перекрути - птах людський голос подасть...
Так Чагис втретє сина Хазяїна води відшукав. Коли він з'явився, дівчина Чагиса у голку перетворила.
Син Хазяїна води, сівши за стіл, знову книгу розкрив, довго читав: усіх людей, на землі живучих, називав поіменно; про усе, що на поверхні й у глибині землі, читав, читав, а Чагиса відшукати не міг, ледве не плачу, закричав: "З'явися!"Дівчина голку на підлогу тихенько кинула. Чагис із підлоги підхопився.
- Я тут!- сказав.
Так ні із чим син Хазяїна води додому й відправився.
- Більше він сюди не прийде, - дівчина Чагису сказала, - мене домагатися більше не посміє, стане тебе боятися. Спасибі тобі, Чагис, що мене з неволі виручив, тепер я вірною подругою тобі стану...
Дружно й довго вони разом жили, Чагис своєму щастю не міг нарадуватися...