Шляхи-роздоріжжя
Михайло щадив сестру і ніколи не говорив їй, але сам знав, через що одружився на ній Егорша, – щоб звалити на неї, дурепа, свого старого-діда, а самому бути вільним козаком. Але вона-то як його любить – варто заговорити про Егорше, як очі заблищать, особа розгориться. Але ж він її зрадив, пішов в армію відразу після весілля. У нього-де пільга перестала діяти. Сумнівно це.
Чергове лист від чоловіка Ліза сіла читати, як завжди, намита, гладко зачесана, з сином на руці. Чоловік дорогою повідомляв, що залишається на надстрокову службу. Обревелась
А Анфісі з Іваном задав роботи секретар райкому Подрєзов. З ранку завалився в будинок, потім пішли з Лукашиним господарство дивитися. Повернулися, сіли обідати (з обідом Анфіса постаралася – господар району адже), випили, і тут Анфісу як прорвало: після війни шість років минуло, а баби до цих пір досита шматка не бачили.
Подрезова цим не проймеш. Він і раніше Лукашину говорив, що зняв його дружину з голів за бабину жалість. За кожного вона заступається, а хто буде план давати? Ми солдати, а не жалельщікі.
Міг Подрєзов переконувати людей, тим
У Лізки нова біда – свекра привезли з покосу при смерті. Той відразу, як зміг заговорити, попросив влади покликати. І коли прийшла Анфіса, звелів скласти папір: весь будинок і всі будівлі – Лізі. Любив Степан Андреяновіч її як рідну.
На дідові похорон Егорша приїхав пьянешенек: заздалегідь почав поминати. Але, як протверезів і награвся з сином Васею, зайнявся справами. Сходинки замінив, омолодив ганок, лазню, ворітця. Однак найбільше ахів і зітхань було у пекашінцев, коли він підняв на будинок охлупень з конем – дідову витівку. А на сьомий день засумував.
Новий корівник у Пекашіне заклали швидко, а далі як заколоділо. Лукашин розумів, що головна заковика тут в мужиків. Коли, з якого часу затупилися у них сокири?
Лукашин пішов по домівках умовляти теслярів вийти на корівник. Ті – ні в яку. Підрядилися ОРСу вантажі тягати – і хлібно, і грошово. А в колгоспі що? Але ж поколеет взимку худоба. І зважився Лукашин виписати їм по п’ятнадцять кілограмів жита. Тільки попросив, щоб тихо. Та в селі все дізнаються. Баби кинулися до хлібного складу, підняли ор, а тут, на біду, принесло уповноваженого Ганичева. Лукашина заарештували за розбазарювання колгоспного хліба в період хлібозаготівель. Михайло Прясліни затіяв писати листа на захист голови. Але дорогі земляки хоч голови і хвалили, а підписався тільки сам Мишка та ще одна людина з усього Пекашіна. Та сестра Ліза, хоч чоловік їй і заборонив. Тут Егорша показав себе: раз тобі брат дорожче чоловіка, щасливо залишатися. І пішов. Та ще на ранок прийшла Раєчка Клевакіна і теж поставила свій підпис. Ось і скінчилося Мишкино холостяцьке життя. Довго не пробиває Раїса його серце – все не міг забути Варвару. А тепер за п’ять місяців все вирішилося назавжди.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)