Шкільна родина

Багато разів я бачив, як мама, переглядаючи старі фотографії, надовго замис­лювалась, коли попадалося шкільне фото з її однокласниками. Одного разу я за­питав, про що вона думає, коли дивиться на таке фото.

А вона відповіла якось загадково: “Те, що відчуваю в такі хвилини, ти змо­жеш зрозуміти тільки тоді, коли сам закінчиш школу. А поки що цінуй свою шкільну родину”. “Шкільну родину?” – перепитав я. “Так, шкільну родину, – повторила мама. – Скільки пісень написано на тему стосунків між одноклас­никами. Всі автори, немов змовившись, називають однокласників “шкільною родиною”. Чудово, коли учні почуваються єдиним цілим, спільно здобувають перемоги і долають проблеми”.

А якщо ні? Якщо ти розумієш, що далекий від свого сусіда по парті? Що між нами “немає контакту”? А буває й гірше. Під доброзичливими посмішками іно­ді ховаються каменюки та шпильки, якими за першої-ліпшої нагоди одноклас­ники готові нагородити одне одного.

Ця проблема зачепила не один клас і, мабуть, не одну школу. Кожен окре­мий випадок – особливий, проте часто у класі є “чужак”, якого, так вже скла­лося, не дуже шанують. І ця проблема, якщо і не загальнолюдського масшта­бу, то місцевого точно. Зі школи ми вийдемо у доросле життя. І за дванадцять років ми повинні не лише тригонометричні функції вивчити. А й зрозуміти, що таке дружба.

Як добре, коли шкільний колектив – це одна сім’я, а не безліч купок. Мож­ливо, кожному з нас слід вгамувати свою пиху і бути щирими до однокласників. Щоб, зустрівшись через певну кількість років, з гордістю сказати: “Наш клас був справжньою шкільною родиною!”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Шкільна родина