Що таке духовність?

Наш народ здавна відзначався своєю високою духовністю. Вона з глибини віків промовляє до нас звичаями, обрядами, піснями, чудовими спорудами і фресками Софії Київської, Михайлівською золотоверхою, справжнім дивом – козацькими соборами, то стали виявом народного бачення й розуміння краси, духовного багатства українського народу.

Ми ніколи не були бездуховними, примітивними. А якщо й трапляються окремі “людці”, “безбатченки”, що готові посягнути па святині, то воші знаходять осуд і ганьбу у людей. Згадаймо, як виступили мешканці села Зачіплянки проти Володьки Лободи, який зазіхнув на святая святих – собор (роман О. Гончара “Собор”).

Саме у ставленні до старого козацького собору тут показано духовну сутність народу. А Софійський собор – це втілення душі народної, народного духу, духу, громадянства, мудрості.

Духовність людини – це особлива здатність цінувати, зберігати, примножувати найвищі прояви високого, здійснювати лише праведні вчинки, творити добро не заради похвали, а за власним сумлінням. Розумна людина обов’язково приходить до віри в Бога, бо саме у десяти заповідях Господніх – мораль, етика, основні закони людського буття.

Ми живемо у скрутні часи. Нині у душах багатьох людей панує хаос. Знецінюються моральні та стичні цінності, часто світом керують неправда і гроші. Люди кинуті напризволяще.

Вони зрікаються віри й добра. Тупцюються на місці, наче сліпці, заганяючи себе у глухий кут самознищення. Замість духовних цінностей на першому плані – низькі потреби.

Скарбницею людського духу є мова народу. Адже саме через мову народ передає свої мрії, бажання, прагнення, переживання. Наша мова належить до найрозвиненіших, найбагатших мов світу. Але сьогодні, на жаль, і вона переживає важкі часи. Деякі наші співвітчизники готові легко зректися рідного слова, замінити його чужим. Нині так, як і за часів Т. Г. Шевченка, ми нерідко бачимо плазування перед західним. А наш духовний батько нам заповідав:

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

Я твердо переконана, що восторжествує правда на землі, злагода, добро між людьми. Ми усвідомимо заповіти предків, згадаємо про наш святий обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим та майбутнім. Ми будемо берегти духовне багатство нашого народу, примножувати його. Ми повинні задуматися про те, яку духовну естафету наше покоління передасть наступним, які духовні цінності ми створимо, передамо нащадкам.

Варіант 2.

Український народ є творцем чудової обрядової пісні. Здавна пов’язана з язичницькими віруваннями, обрядова поезія славила звичайну людину-трудівника, вела її в ідеальну країну вимріяного та бажаного.

Перед Новим роком та Різдвом виконувалися щедрівки та колядки. Із “засвіченою” зіркою від хати до хати ходили дружини колядників, бажаючи господарям Жито, пшеницю та й засівати, Жито, пшеницю, всяку пашницю. А перед Новим роком дівчата виспівували щедрівки, бажаючи “добрим людям” багатий урожай, здоров’я та “славних гостей”.

Відомий український письменник І. Франко писав: “…бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла, в хаті прибрано по-святковому, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості, славні та величні…

Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає на бік, випливає сльозами, не гіркими, але такими, що облегшують душу. Оце й єсть сила і суть поезії”. Колядки та щедрівки, незважаючи на своє багатовікове існування, не застаріли і несуть в собі духовну красу нашого талановитого народу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Що таке духовність?