Що робити характеристика образа Віри Павлівни (Розальской)
ЩО РОБИТИ? З оповідань про нових людей (Роман, 1863) Віра Павлівна (Розальская) – головна героїня. “…Висока струнка дівчина, досить смаглява, із чорними волоссями – “густі гарні волосся”, із чорними очами – “ока гарні, навіть дуже гарні”, з південним типом особи – “начебто з Малороссии; мабуть, скоріше навіть кавказький тип, нічого, дуже гарне особа, тільки дуже холодне, це вуж не по^-південному; здоров’я гарне…” – такий бачить В. П. Лопухів у момент знайомства Виросла в Петербурзі в багатоповерховому будинку
Учиться грати на фортепьяно. Із чотирнадцяти обшиває всю сім’ю. У шістнадцять сама дає уроки в тім же пансіоні. Веселої, товариської вдачі, любить танцюватися За нею доглядає син господарки Сторешников, що хвастається перед приятелями, що В. П. – його коханка. Йому не вірять, і він обіцяє довести це, привівши В. П. на обід із приятелями, однак одержує тверду відмову героїні. Не приймає В. П. і його речення вийти за нього заміж.
Незважаючи на юність і недосвідченість, героїня виявляє зрілість характеру. На раду Жюли Ле-Теллье вийти за Сторешни-Кова вона
Героїня просить його знайти їй місце гувернантки, спочатку йому вдається це, але потім вони одержують відмову В. П. навіть подумує про самогубство, настільки життя будинку стає для неї нестерпної. І тоді полюбив її Лопухів пропонує їй інший вихід – вийти фіктивно за нього заміж. Обговорюючи з Лопуховим план спільного життя, В. П. просить його звертатися з нею як зі сторонньої, тому що це перешкоджає нечемності й усталює сімейну згоду.
Вони так і живуть – як брат із сестрою, у роздільних кімнатах, зустрічаючись на “нейтральній території” для спільної трапези або розмови. В. П. організує на нових економічних початках (прибуток розподіляється між робітницями) майстерню-товариство, що стає головною справою її життя У якийсь момент В. П. розуміє, що, незважаючи на сімейний лад і прекрасні відносини з Лопуховим, вона не любить його, а любить Кірсанова. Вона намагається поглибити відносини із чоловіком, зробивши їх більше земними й жагучими, однак це – лише втеча від самої себе.
Ідилії не виходить. Зрештою Лопухів зникає, інсценувавши самогубство, щоб звільнити В. П. для нового сполучника. Героїня знаходить справжнє щастя з Кірсановим. У структурі образа В. П. , як і роману в цілому, важливе місце займають сни. Вони відбивають духовну й моральну еволюцію героїні.
Перший сон В. П.: вона замкнена в сирому темному підвалі, розбита паралічем, вона чує незнайомий голос, хтось доторкається до її руки, і хвороба негайно ж проходить, вона бачить у поле дівчину, у якій все беспрестанно міняється – і особа, і хода, і навіть національність. На питання героїні, хто вона, дівчина відповідає, що вона – наречена її нареченого й, хоча в неї багато імен, В. П. може називати її “любов’ю до людей”. Другий сон В. П.: знову поле, по ньому ходять Лопухів і Мер-Цалов, і перший роз’ясняє другому відмінність чистої, тобто реальної, бруду від бруду гнилий, тобто фантастичної. Реальний бруд – та, у якій є рух, життя (її ознаки – праця й дельность).
У гнилому бруді відповідно життя й працю відсутні. В. П. бачить свою матір Марью Алексевну в обстановці вбогості, блід і виснажену, зате добру, бачить себе на колінах в офіцера або наймається на роботу й получающей відмову. “Наречена своїх наречених, сестра своїх сестер” пояснює В. П., що вона повинна бути вдячна своєї матері, тому що всім зобов’язана саме їй, а злий та стала через умови, у яких змушена була жити. Якщо зміниться обстановка, то й злі стануть добрими. Третій сон В. П.: співачка Бозио читає разом з нею її щоденник (хоча В. П. ніколи не вела його).
У цьому щоденнику – історія її відносин з Лопуховим. Останню сторінку В. П. злякано читати відмовляється, і тоді її наставниця читає сама. Суть у тім, що В. П. сумнівається в істинності свого почуття до Лопухову: її любов до нього – скоріше повага, довіра, готовність діяти заодно, дружба, вдячність, але тільки не любов, яка потрібна їй… В. П. хоче любити Лопухова й не хоче кривдити його, але серце її прагне Ккирсанову. Четвертий сон В. П.: вона бачить різні образи жінок-цариць, втілення любові – Астарту, Афродіту, “Непорочність”.
Нарешті, вона довідається у світлій красуні, що веде неї через різні епохи розвитку людства, саму себе – вільну жінку. Жінку, що любить і яка улюблена “…Це вона сама, але богиня”. Бачить В. П. і Кришталевий палац-сад, благодатні ниви, що весело працює й також весело відпочиваючих людей – образ майбутнього, що “світле й прекрасно”. Її сімейне щастя і її майстерня, по думці автора, прообраз цього щасливого майбутнього, його зародок
(1 votes, average: 5.00 out of 5)