Що нового в житті й у самому собі Ви знайшли прочитавши роман “Євгеній Онєгін”
Тому почерпнути із цього утвору можна дуже багато чого. Почнемо з почала сюжет: от вуж воістину життєва ситуація. Це далеко не любовний трикутник, навіть не знаю як і назвати. Їсти чому повчитися! Після прочитання волею – неволею замислюєшся про те, яка все – таки складна ця штука – життя: ніколи не знаєш де знайдеш, де втратиш (в Онєгіна навпаки він втратив, а лише потім знайшов, але було пізно). Пушкіна дуже багато міркує про життя. Він показує життя великого міста із численними балами й розвагами, місто з “парадного під’їзду”, де
* З тяжким смутком, із чорної думою
* Я с тих пор один броджу,
* И могилою угрюмою
* Мир сумний знаходжу.
* Усюди
* Шукаєш, суєтний, людей,
* А зустрічаєш трупи хладные
* Иль безглуздих дітей…
Хоча, з огляду на мої роки, можна сказати, що ЦЕ не так вуж і помітно. Наступне “нововведення” – це Мова. Звичайно, муза Пушкіна була вигодувана й вихована утворами попередніх поетів (можна сказати більше вона прийняла їх у себе, як “свій законний стан і повернула їхньому миру в новому, перетвореному виді” ( Бєлінський ) ), але те, як він нею ліпить настрій читача, піднімає його до божественних початків, і в черговий раз доводить, що їм (автором) керує геній. Його мова скажено приваблива. Де треба там короткі, лаконічні речення (тому що “стислість – сестра таланта”); де необхідно дати повний опис, там з’являється грузле, текуче мовлення, немов різдвяна ялинка, обважена гірляндами прикметників. Краса! І з її допомогою Пушкін, як людина, що пізнала вище світло й високі почуття, любов і пристрасть перелюбства, майстерно діє на сприйняття читача. Він відкрив нові можливості, які дарує нам мовлення. Потрібно лише навчитися користуватися нею, тому що ще Цицерон сказав – “Мовлення дана всім, розум – доля деяких”
У цьому добутку автор показав нам високе знання античності й
Історії. А це, у черговий раз, доводить, що Історія вчить многому: це
Адже не книжковий розум, а життєва школа, де в ролі викладачів виступають
“великі миру цього”. На жаль це пізно починаєш усвідомлювати.
Спускаємося на землю й переходимо до “людського” темі. “Будучи многою суетою
Бентежимо в багатьох турботах, зв’язаних із середньою освітою, і через
Тілесних нездужань великих, що бувають у мене постійно” (Біблія), не пам’ятаючи
Я назви роману й ім’я персонажа, у якому відбувався конфлікт високих
Намірів з низинними діями. Отож Пушкін підкинув ще “матеріал
Для міркування” (взагалі, такі дії властиві найбільшими): очевидно, що
Мова йтиме про Євгенія.
Прочитав я роман, відклав книгу й подумав: “Так який же насправді Онєгін?” Може це гра Пушкіна показати головного героя, цього “страждаючого егоїста”, на початку з однієї точки зору, потім з інший, а потім із третьої? Або ж настільки глибока натура Євгенія, що навіть сам автор віддає його на суд читачеві? У житті адже виходить аналогічно в кожного є свої завулки душі й, отже, кожний може бути незрозумілим. Є про що задуматися! Прочитавши роман, розумієш, що озлоблений розум є теж ознаку високої натури, тому що така людина не задоволена не тільки навколишніми, але й самим собою. І ще, якось дико розуміти, що існують люди, подібні до Онєгіна, які не знають, що їм треба. Взагалі, читаючи цей роман, міняєш кут зору на багато речей. У деякому змісті, цей добуток можна назвати філософським. У своїх філософських відступах автор показує побут того часу, при цьому дає оцінку, міркує, намагається знайти відповіді на багато корінних питань буття. І в цих відповідях знаходиш дуже багато нового для себе. Із чимсь можна погодитися, а із чим – те й посперечатися. Закінчити цей утвір хочу словами вищевказаного найбільшого майстра пера, але з урахуванням можливостей быстрорастущего генія нижчепідписаного:
* “Переглянув всі дуже строго:
* Протиріч дуже багато,
* Але їх виправити не хочу.
* Цензурі борг свій заплачу,
* И вчителькам на съеденье
* Плоди праць своїх віддам.
* Іди ж до шкільних берегів
* Новонароджене створіння,
* И заслужи мені слави данина:
* Одні п’ятірки, шум і лайка!”
Душевно сподіваюся, що шуму й свари буде не дуже багато. Не порахую за зухвалість думка про те, що свари зовсім не буде
(2 votes, average: 4.50 out of 5)