Що нам удалося довідатися про Воланде?

Блазенство поки виноситься за дужки: буфонада пронизує все поводження компанії Воланда, і із цим прийде розбиратися окремо. Зараз підкреслимо те серйозне, що Булгаков ховав під балаганним сміхом: Воланд є суддя человеков.

Суддівська якість протиставляє його Мефистофелю, що завжди діє протиправно.

В аспекті філософських-філософській-філософський^-філософськім-етико^-філосАПському виділяється надзвичайно своєрідна побудова. І в теологічному, і в традиційному змісті європейська культура асоціює поняття “Бог” і “суд”. А тут – “диявол” і “суд”. Ми потім і приклали стільки зусиль, розбираючись, чи сумлінний Воланд, щоб переконатися, що суд його не тільки грізний, але й справедливий, нравственен.

Воланд носить суддівську мантію Бога Батька й Ісуса, Бога Сина. Тепер можна заявити, що ця підміна позначена в романі вже в момент, коли булгаковський Ісус відмовляється від якого б те не було суду над людьми. “Всі люди добрі” – отже, жодна людина не може бути засуджений. По каноні ж саме Ісусові належить право земного суду (Иоанново вислів: “И дав Йому влада робити й суд, тому що Він є Син Людський” ). Питання про Божий суд над людьми – прокляте питання християнської етики. В “Євангелії Михайла Булгакова”, особливо в 3-й главі, ці проблеми були розглянуті, і був зроблений висновок, що Булгаков відстороняє свого

бога – в обох іпостасях – від загибелі Иешуа-Иисуса. Навіть локальний матеріал 2-й глави “Майстра” дав можливість припустити, що в смерті Иешуа винний не Бог Батько, а дурний соціальний пристрій, персонифицированое в Пілатові, але проявившее свою чорність у дурному, фальшивому суді

В Ершалаиме вищого судді немає. У Москві він з’являється. І хоча вже зрозуміло, що його суд, при всім чортовинні й блазнівських вивертах, є суд вірний, необхідно задатися питанням: коли суд все-таки диявольський, те, можливо, воно теж дурний і фальшивий? Може бути, ми не всі зрозуміли? Необхідно зробити й наступний крок – від теології до практичної етики – і запитати: навіщо суд зроблений диявольським? Чи не вбачається в цьому неприйняття судової процедури як такий? Адже сюжет “Майстра”, власне кажучи, можна розглядати як ланцюг судів і покарань, протягнену від першого розділу до останньої, до помилування Пілата. Особливий інтерес представляють три перші розділи, яких ми встигли торкнутися

Цього глави можна назвати судовою преамбулою “Майстра й Маргарити”. У ній ідуть три найважливіших суди: над Берліозом, над Иешуа й над Пілатом – причому останній є суд совісті. Судами, описаними в преамбулі, окреслюється фундаментальне положення булгаковської етики: закони морального поводження вище державних установлень. (Самоосуд Пілата помітно в сцені на помосту, де він боїться глянути на засуджені за законом. Його провина збігається із провиною Берліоза: обоє рабськи підкоряються державному стандарту поводження.) Крім того, Иешуа засуджений одночасно й за законом, і протизаконно. Тобто картина створюється суперечлива. Не всяке моральне судження розумно; не завжди можна заперечувати важливість дотримання закону. Нарешті, уводиться поняття дурного закону

Отже, намічені три позиції для подальшого аналізу: питання про справедливість Воланда, питання про суд взагалі, питання про співвідношення моралі й закону

Оскільки вже ми заговорили про умовну преамбулу, торкнемося й інші її особливості. Воланд, єдина наскрізна фігура, що діє на всьому протязі “московських глав”, тільки тут діє в буквальному значенні цього слова, не передоручаючи нічого своїм слугам. У преамбулі сильней усього проявляється його “пролитературенность” – найбільше чітко помітні контакти зі способами-прототипами (а ми адже ще не всі згадали!). Відразу через Берліоза вводяться найважливіші історико-теологічні джерела; практично вся “культурна звите” роману, розглянута в “Євангелії Михайла Булгакова”, прив’язана до першого й другого розділів, а тепер додалося ще кілька книг. Преамбула містить блистательнейшее із творів Булгакова – главу “Понтій Пілат”, що однієї було б досить для безсмертної слави, головну частину “роману про Пілата” – самостійного літературного твору, що діє в “Майстру”, як другий наскрізний герой – що з’являється, щоправда, трохи пізніше Воланда, але що йде зате з подмостков останнім, фразою: “…Жорстокий п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтийский Пілат”. Роман Майстра названий героєм не для дотепу: він як би має власне поводження – приносить сюрпризи, як виразився Воланд. Він умирає й воскреє, йому обіцяється безсмертя; Маргарита любить його, як жива істота, Іван Бездомний мріє про нього; він повертає всю долю Майстра й Маргарити, він бачиться в сні

Не забудемо й про Берліоза, що діє тільки в преамбулі, а він адже – персонаж надзвичайно значний; він по вазі уступає лише Воланду, Иешуа й заголовним героям; як і останні, він фігурує в “Майстру” і після своєї загибелі

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Що нам удалося довідатися про Воланде?