“Що б я зробила з горіхом вічного життя” за “Легендою про Вічне життя” Івана Франко


Нарешті прийшов той часи, коли ми стали усвідомлювати те, що ми велика українська нація і переосмислювати творчі надбання нашого народу. Сьогодні все частіше ми повертаємося до мудрості літератури і поезії минулих століть, намагаємося найти в творах наших співвітчизників невичерпні джерела і криниці нашої духовності. Адже саме українські митці формували політичну і історичну свідомість народу і пробуджували почуття його національної гідності.

Видатні українці, такі як Т. Г. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, М. Грушевський та багато інших присвятили свою творчість і своє життя пошуку шляхів до свободи і незалежності для пригніченої української нації, яка одвічно прагнула звільнитися від рабства. Вони щиро вірили в силу духу свого народу, зміцнювали національну самосвідомість своїм подвижництвом і своєю творчістю, бо вже тоді були упевнені, що українському народові потрібна самостійність.

Саме цій темі присвятив збірку “З вершин і низин” видатний український письменник Іван Франко, яка була надрукована у 1887 році. Ліричний герой цієї збірки сповнений віри в можливість змінити життя суспільства на краще і в справедливість революційної боротьби за краще майбутнє.

Провідним мотивом збірки є заклик осмислити себе, як особистість, збагатити свій духовний світ, самовдосконалюватися, а а головною проблемою стали людина і суспільство.

Починає


збірку величальна пісня, яка прославляє невмирущу силу боротьби за щастя, волю, прогрес:

Вічний революціонер –

Дух, що тіло рве до бою.

Рве за поступ, щастя й волю…

В цих віршах звучить віра в перемогу, заклик боротися за справедливе суспільство шляхом єдності народу, пробуджувати його національні інтереси. Не можливо зупинити прогрес людства.

Ліричний герой не стоїть на місці, він духовно зростає, займається пошуком свого місця в суспільстві, набуває життєвого досвіду. Автор збірки намагається розв’язати загальнолюдську проблему подолання відчуження особи в суспільстві. Тому зображає її активною в життєвій боротьбі. Герой збірки знаходиться в постійному пошуку, та віддає цьому всі свої помисли і сили. Недруги, які оточують його навколо, постійно намагаються знищити борця, як морально, так і фізично, зламати, як особистість. Чи зможе ліричний герой вистояти, або підкориться, це становиться головним запитанням твору. І. Франко бачить своїм ідеалом “цілісну людину”, у якої внутрішній стрижень, це “дух, наука, думка, воля.”

Наше життя не можливо без любові, без підтримки, без спілкування, без взаємодії з іншими людьми. Сенс життя кожної людини в тому, що вона мріє кохати і бути коханою. І саме про це розповідає “Легенда про вічне життя”, яка ввійшла до збірки “Мій Ізмарагд”. В цьому збірнику зібрані твори громадянського та філософського змісту. В “Легенді про вічне життя” йдеться про аскета, який молитвами та постом заслужив у богині чудодійний горіх, використавши який, він міг жити вічно. Але не спокусився аскет, злякавшись вічної боротьби, яка панує у світі, і тому віддав горіх цареві. Цар віддає горіх красуні, без якої, не уявляє собі життя. Але красуня передаровує горіх генералу Птоломею, щоб отримати його любов. В свою чергу генерал віддає горіх куртизанці, яку він кохає. А та куртизанка приносить його до царя. Дуже був розчарований цар і вирішив кинути горіх у вогонь. Франко у цьому творі розмірковує про взаємну любов, яка є критерієм щастя, про безсмертя людини, та непередбаченість людських стосунків.

Поема “Мойсей”,це поема про минуле, сучасне і майбутнє. Мойсей дуже схожий на самого Франка, він так само є провідником народу, його охоронцем, просвітителем, борцем, який ладен пожертвувати власним життям, заради щастя людей. Ця поема написана для українського народу. Автор переосмислив біблійну легенду і написав поему про проблеми визволення українців від гніту. Франко зображаючи древніх ізраїльтян має на увазі знедолених земляків. Сумне і навіть трагічне життя українців співзвучне з сорокарічним блуканням єврейського народу по пустелі в пошуках землі обітованої. У своїй поемі І. Франко проголошує єдність керманича і народу.

Дуже яскраво та виразно, це зображено в казці, про те, як дерева обирали собі короля. У цьому творі автор поясняє алегорію казки:народи землі зображені у вигляді дерев, а король серед них є божим вибранцем, сином і слугою Господньої волі.

Хоч і не довів Мойсей свій народ до землі обітованої, та все одно він зумів розбудити його сумління і тим самим навіки увійшов до пам’яті нащадків. Але, коли Мойсей перестає чути Бога, він дуже розгублюється і майже втрачає віру в себе, та в свою правду.

Навіть сьогодні не вистачає віри і у нашого покоління. Це не тільки Мойсей, це сам Іван Франко засуджує дух рабської покори, лінощі, розмірковує над долею своїх співвітчизників, висловлює свої стосовно призначення людини та закликає до боротьби.

Минає час, але й донині ми уважно прислухаємося до того, що казав нам видатний письменник і патріот Іван Франко.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Що б я зробила з горіхом вічного життя” за “Легендою про Вічне життя” Івана Франко

Categories: Твори на задані теми

Links