Щирість почуттів у лірику Василя Симоненко

Сьогодення поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненко. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення його людського достоїнства. Тому, можливо, центральної у Творчості поета вважається патріотична тема – любові до України, її народу, віра у світле Майбутнє, де будуть вічно жити радість і любов

Ліричне слово Василя Симоненко – сьогодення коштовне надбання, воно сіяє всіма мальовничими гранями. Поет не думав про літературну славу – вона долита до нього посмертно й затвердила навіки. Його поезія витримала випробування протягом декількох десятиліть. Чим же бере за живе палке слово В. Симоненко? Простотою, щирістю вираження, глибоким проникненням у душу людини, у його зачарований мир, патріотичним звучанням своєї музи. Він – майстер слова високого класу, майстер інтимної лірики. Його вірші – “вогнем душі жарять”, як говорив про їх О. Гончар

От поезія “Мир який – мереживо казкове!..” Від її віє юнацьким максималізмом, життєстверджуючою енергією. Автор передає почуття ліричного героя, що відчуває потребу в любові й добрі, тому просить у долі:

Дай мені любові, дай добра, Гуркочи в долю мою, миру.. Не жалуй добра мені, людині, Щастя не жалуй моїм літам

Юнак очікує від життя дива, приходу теперішніх почуттів, про які мріяв в “юнацьких несміливих снах”. Очевидно, таки прийшла до

ліричного героя перша любов:

Вона прийшла, цветуща й мила, И руки лагідно до мене простягла, И так чарівно кликала й вабила, Так ніжної й доброї була (“Вона прийшла”)

Іноді, осліплений сильним почуттям, не зауважуєш недоліків милої людини; але може настати час руйнування “рожевих ілюзій”. І саме тоді перевіряється глибина, щирість любові. Такі думки, на мою думку, володіли автором коли він писав поезію “Є в любові й будні, і свята…”. У ній поєднуються самі потаєні людські почуття з філософськими роздумами про сенс життя. Любов – не тільки повсякденна радість, вона іноді несе й мучення, і страждання, тому що буває нерозділеної, болючий, невірної. Письменник, напевно, відчув на собі, тому й з’явилися вірші “Люси”, “Ти байдужа, як мертве місто”, “Є в любові й будні, і свята…”. В останній поезії поет розкриває буденні й святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти загальну стежку в житті, гармонію в інтимних почуттях…

Але, що б там не було, треба чекати єдину, більшу, вірну любов – вона неодмінно прийде. Ліричний герой поезії “Буду тебе чекати там, де вишня біла..” теж сподівається на це, тому що зізнається:

…не тебе я чекаю, чекаю своєї любові в білому саду Продовжує цю думку автор у вірші “Очікування”: У весняному сумі ночей Я чекаю тебе, моя мила, Щоб полум’ям синіх очей Ти тривогу мою погасила

Ця зворушлива відвертість викликає захоплення, бере в полон кожну душу. Тому що втрачає багато того, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливе від мізерного. Симоненко призиває бути життєрадісними, любити свою батьківщину, свій народ, будити в людині прекрасні почуття. Властиво таким і був поет, він прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радість любові й був до безпам’ятства закоханий вжизнь.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Щирість почуттів у лірику Василя Симоненко