“Щира любов очищає й піднімає всякої людини зовсім преобразуя його”
У добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” ми зустрічаємося зі зразками любовних листів початку дев’ятнадцятого століття. Ці листи, як і весь роман, написані у віршах, у цьому їхня відмінність від звичайних листів. Рубіж XVIII-XIX століть називають епістолярною епохою. У той час було модно писати листа, багато хто з них зараз опубліковані як документи й зразки писемності того часу.
Не випадково Бєлінський назвав роман “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”. Любовна переписка російських дворян знайшла відбиття
У контексті роману у віршах лист Тетяни й лист Онєгіна являють собою відносно самостійні тексти. Автор намагається переконати читача в тім, що в добутку наведені справжні листи: “Лист Тетяни переді мною; / Його я свято бережу” або “От вам лист його точь у точь”. Швидше за все, саме з метою створити видимість “чужого” тексту обоє листи написані інакше, чим глави роману. Пушкіна, що створив особливу строфіку роману й майстерно опанував “онегинской строфою”, позбавляє тексти листів даної прекрасної риси. Листа двох головних героїв цієї вже стала класичним зразком
Близькість тим двох листів, паралельність почуттів і переживань героїв наштовхують на думку про певну симетрію в композиції пушкінського тексту. Але основна роль листів – розкриття внутрішнього миру персонажів. Без відвертої й проникливої сповіді Тетяни важко уявити собі цей жіночний і ліричний образ. А лист Онєгіна відкриває його відношення до миру більше, ніж весь текст роману.
У листі Тетяни ми бачимо ідеалізований образ Онєгіна. Тетяна наївно вірить, що Євгеній здатний співчувати й не стане нехтувати її після настільки відвертого визнання в любові:
Тепер, я знаю, від вас залежить
Мене презреньем покарати.
Але ви, до моєї нещасної частки
Хоч краплю жалості зберігаючи,
Ви не залишите мене.
Але Тетяна помилилася. Онєгін навіть не соизволил відповісти:
Але день протік, і немає відповіді.
Іншої настав: всі немає як немає.
Бліда, як тінь, з ранку одягнена,
Тетяна чекає: коли ж відповідь?
Героїня шукає розуміння. Звичне для неї з дитинства самітність, як виявилося, обтяжує неї. Недосвідченій дівчині потрібна захист, захист від її думок і почуттів, які вона вже не може переживати одна, але не знає, кому вилити душу:
Уяви: я тут одна,
Ніхто мене не розуміє,
Розум мій знемагає,
И мовчачи гинути я повинна.
ЧиЗдатний пушкінський герой урятувати закохану, що гине від самітності сільську дівчину? Онєгін не відчуває себе рятівником. Йому приємне визнання в любові: “Мені ваша щирість мила; / Вона у волненье привела / Давно, що умолкнули почуття,”. Але Євгенію не цікава Тетяна, він не знаходить їй місця у своєму розміряному й безглуздому житті.
Коли Тетяна пише по французски коханому, вона не може навіть припустити дурних властивостей адресата. Для неї Онєгін – чесна й відкрита людина (“Але мені порукою ваша честь”). Вона запевняє себе, що він саме той, про кого вона давно мріяла (“Я знаю, ти мені посланий богом”; “Ти в сновиденьях мені був, / Незримий, ти мені був вуж милий”).
Почавши свій лист увічливим звертанням на “ви”: “Як вам пишу…”, Тетяна поступово запевняє себе в тім, що Онєгін – її герой, її рятівник і захисник, і переходить на “ти”: “Я твоя”; “Я знаю, ти мені посланий богом”; “Ти в сновиденьях мені був”. Але наприкінці листа, начебто одумавшись, вона знову переходить на “ви” (“ваша честь”).
Лист побудований так, що на початку й наприкінці героїня проходить процес усвідомлення себе й своїх учинків, усвідомлює, називаючи дії й стани: “Як вам пишу”; “Я знаю”; “Кінчаю! Страшно перечесть…”. Але, коли з головою йде у свої переживання, вона забувається й говорить навіть те, чого й не випливало говорити: “Я твоя”; “Долю свою… тобі вручаю”; “Твого захисту благаю”.
Тетяна волає до кращих почуттів, які, на її думку, повинні бути в її обранці: любові, жалості, честі. Але Онєгін не виявив цих якостей. “Полюбите ви знову: але… / Учитеся панувати собою”, – ці жорстокі, на мій погляд, слова вимовляє Євгеній, не зауважуючи сліз Тетяни.
Дмитрик 12 років. Заробив Татові на нову машину, і продовжує заробляти по 300$ у день.
Дмитрик 12 років. Заробив Татові на нову машину, і продовжує заробляти по 300$ у день.
Хлопець потрапив у ПСИХУШКУ після цієї гри. ЗАХОДЬ! Якщо не боїшся!
Хлопець потрапив у ПСИХУШКУ після цієї гри. ЗАХОДЬ! Якщо не боїшся!
70% Шлюбів розпадаються після відвідування цього сайту! Отут є компромат на кожний.
70% Шлюбів розпадаються після відвідування цього сайту! Отут є компромат на кожний.
Перевір свої навички водіння в новому онлайн симуляторе.
Перевір свої навички водіння в новому онлайн симуляторе.
З листа Онєгіна видно, який він представляє жінку, який вирішив зізнатися в любові:
Передбачаю все: вас образить
Сумної таємниці объясненье.
Чому Тетяну повинне образити визнання в любові?
Яке гірке презренье
Ваш гордий погляд зобразить!
Я не можу представити презирство в погляді пушкінської героїні. Тетяна здатна співчувати й любити, але нехтувати зовсім не в характері пушкінського ідеалу жінки. Онєгін чує “гнівний докір”, передбачає “злісні веселощі” з боку Тетяни.
Зате себе літній “джигун” бачить у найпривабливішому світлі. Він представляє себе в листі людиною, здатним любити, любити щодня. Чого коштують рядка, який захоплювався В. Маяковський: “Я ранком повинен бути впевнений, що з вами вдень побачу я”. Тетяна у своєму листі була набагато скромніше: “Хоч рідко, хоч у тиждень раз / У селі нашої бачити вас”. Більше того, здатність любити Онєгін зв’язує тільки зі своєю персоною. На його думку, Тетяна не могла навіть знати про страждання любові:
Коли б ви знали, як жахливо
Нудитися жаждою любові,
Палати – і розумом всечасно
Упокорювати хвилювання в крові…
Онєгін представляє себе жертвою: “Від усього, що серцю мило, тоді я серце відірвав; / Чужий для всіх, нічим не зв’язаний”. Він навіть не виражає жалі про те, що став убивцею Ленского: “Ще одне нас розлучило… / Нещасною жертвою Ленский упав”. Онєгін не виразив каяття, ніяк не позначив своєї провини в смерті друга:
Але від друзів урятуй нас, боже!
Уж ці мені друзі, друзі!
Про їх недарма згадав я.
Коли Євгеній пише лист, визнаючись у любові замужній жінці, він думає тільки про себе, Тетяна залишається далека від нього. Вона набагато далі, ніж була коли те, у той час коли “проповідував Євгеній”, міркуючи про почуття, у якому нічого не розумів. Онєгін протягом усього листа звертається до Тетяни на “ви” (“вас образить”; “дивитися на вас”). Він просто не здатний забутися у своєму почутті любові й мимоволі (як Тетяна) перейти на “ти”:
Порожнє “ви” серцевим “ти”
Вона, обмолвясь, замінила.
Обоє листи побудовані як визнання в любові. Визнання Тетяни щиро й відверто. Вона забуває про себе й пише навіть те, що звучить як те непристойно. Наприклад, вона переходить на “ти” з малознайомою людиною й говорить йому: “Я твоя”. Героїня у своїй наївності бачить у Євгенію тільки достоїнства, не зауважуючи таких очевидних (для читача) недоліків.
Лист Онєгіна, навпаки, більше звернено до автора послання, чим до адресата. Від Тетяни пушкінський герой очікує тільки гірших реакцій: “Яке гірке презренье ваш гордий погляд зобразить”; “Яким злісним веселощам, / Бути може, привід подаю”.
Для обох героїв властиво представляти себе скривдженими й незрозумілими. “Ніхто мене не розуміє”, – пише Тетяна. Онєгін, боячись бути незрозуміл і відкинутим, немов вторить Тетяні: “Боюся: у благанні моєї смиренної / Побачить ваш суворий погляд / Витівки хитрості знехтуваної…”
Лист як один зі способів розкрити внутрішній мир персонажа, представити читачеві мовлення героїв, відмінну від мовлення автора й оповідача, виконує своє призначення в пушкінському тексті. Лист – це ще й спосіб протиставлення персонажів. Саме в листах Пушкін відкриває, наскільки різні Онєгін і Ларіна. Це пояснює задум автора: героям не призначено бути разом.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)