“Шануйте матерів своїх”, твір у публіцистичному стилі

Дитинство кожної людини, яким би воно не було – це ясний промінчик, що все життя світить через усі проблеми та негаразди. Яскраве сонце в дитинстві – це мама.

Мама – це ранковий дотик, ніжний або бадьорий: “Вставай, моя дитинко, час до школи!” Це теплі руки, ласкавий погляд. Це радість, коли ти отримав гарну оцінку, виграв конкурс. Або тоді, коли ти просто прибіг додому, захеканий. Це тарілка смачного супу, яка так потрібна того часу, коли ти голодний. Звичайно, сама тарілка супу – це не мама, але це прояв її доброти та любові.

Маму шанують, навіть коли вона лає, критикує чи карає. А часто зустрічаються матері, які люблять мовчки, без слів. Така мама не привчена теплих слів, вона просто тихо піклується про дитину, зварить їй кашу або спече пиріжки, купить іграшку.

Шануйте своїх матерів, адже не кожна дитина може порадуватися своїй мамі. В когось мама померла, наприклад. Когось з дітей мама не виховує.

Я свою маму дуже люблю та шаную. Те, що я шаную маму, означає, що я бажаю їй добра та стараюся її слухатися. І менше робити їй шкоди та клопоту своїми вибриками.

Я стараюся бути ввічливою, добре вчитися, гарно танцювати на конкурсах, щоб порадувати маму, допомагаю їй вдома. Вона так яскраво посміхається, коли рада! І мама мене любить. Вона готує мені їсти, складає мені рюкзак до школи. Мама часто просить тата купити мені браслетку або нове платтячко, щоб я виглядала гарненькою. І ще мама часто говорить мені, що я для неї найкраща, найкрасивіша! Вона справді готова дати мені найкраще.

“Шануйте матерів своїх”, твір у публіцистичному стилі