Сергій – автобіографічний герой-оповідач у поемі Ганна Снегина

Наприкінці квітня 1917 р., після трьох із зайвим років відсутності в рідних місцях, їде на батьківщину, дезертирувавши із фронту й купивши “липовий” білий квиток, оскільки зрозумів, що воює “за чийсь чужий інтерес” (називає себе “першим у країні дезертиром”). По дорозі зі станції слухає оповідання візника про життя селян і конфліктах між жителями богатого села Радиво й бідного села Криуши. Сергій приїжджає на млин, причому говорить мірошникові, що приїхав “на рік”. Сад із квітучим Бузком воскрешає в пам’яті героя спогаду

про роки юності, про першу любов в 16 років, що була відкинута “дівчиною в білій накидці”. Ранком мірошник їде до поміщиці Снегиной, щоб віддати вбиту дичину, а Сергій розмовляє з його дружиною, що скаржиться на “суцільні мужицькі бунти” – наслідок “безвластья”. Герой відправляється в Село, але назустріч йому несеться па дрожках мірошник, щоб розповісти, який фурор зробило в Онєгіних його повідомлення про приїзд Сергія. Дочка поміщиці, “замужня Ганна”, згадує, що герой хлопчиськом був закоханий у неї. Однак оповідання мірошника не робить на Сергія особливого враження:

Ніщо не пробилося

мені в душу, Ніщо не збентежило мене

Герой приходить у Криушу, де розмовляє з мужиками й на їхнє питання: “Хто таке Ленін?” – відповідає тільки: “Він – ви”. Через кілька днів Сергій, повернувшись із полювання, занедужує. За ним доглядає Ганна Снегина, що привіз мірошник. На п’ятий день герой приходить у себе; вони розмовляють із Ганною

И в серце хоч колишнього ні, по-дивному був я повний Напливом шістнадцяти років

Однак через кілька днів проводир криушанских мужиків Прон Оглоблин запискою викликає Сергія й просить його супроводжувати депутацію селян до поміщиці Снегиной, щоб просити добровільно віддати землю мужикам. Під’їхавши до поміщицького будинку, вони чують плач. Стара поміщиця начебто не розуміє слів Прона; вона проводить Сергія до дочки, і Ганна говорить йому, що її чоловік убитий на фронті, називаючи при цьому героя “жалюгідним і низьким трусишкой”.

Вийшовши від її, Сергій кличе Прона в шинок. Проходить кілька місяців; один раз до героя прибігає Прон зі звісткою, що

У Росії тепер Ради

И Ленін – старшой комісар

Селяни розоряють будинок Снегиних, а обох господарок, мати й дочка, мірошник привозить до себе. Ганна просить прощення в Сергія, причому зізнається, що боялася “злочинної пристрасті” до нього: виявляється, юнацьке почуття жваво й у ній. Наступного дня Снегини їдуть, і Сергій через якийсь час їде Впитер.

Проходить шість років, і герой одержує листа від мірошника, що запрошує його в гості. У липні 1923 р. С. знову приїжджає до нього, і мірошник передає йому “подарунок” – лист із Англії від Ганни, що пише:

…ви мені як і раніше милі, Як батьківщина і як весна

У сприйнятті героя Ганна символізує “весну життя” і першу любов – неповторні й незабутні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Сергій – автобіографічний герой-оповідач у поемі Ганна Снегина