Сатиричне зображення чиновників у комедії Н. В. Гоголя “Ревізор”
Сюжет комедії “Ревізор”, так само як і сюжет безсмертної поеми “Мертві души”, був подарований Гоголю А. С. Пушкіним. Гоголь давно мріяв написати произведение про Росію, висміяти недоліки бюрократической системи, які так добре відомі кожній російській людині. Работа над комедією так захопила й захопила Гоголя, що в листі Погодину він написав: “Я збожеволів на комедії”. В “Ревізорі” Гоголь автор сполучить “правду” і “злість”, тобто реалізм і сміливу, нещадну критику действительности. За допомогою сміху, гострої
У комедії “Ревізор” представлена ціла “корпорація різних службових злодіїв і грабіжників”, блаженно істотіющих у повітовому місті N. При описі миру хабарників і казнокрадів Гоголь використовував ряд художніх приемов, які зробили характеристики персонажів більше яскравими й точними. Відкривши першу ж сторінку комедії й довідавшись, наприклад, що прізвище приватного пристава – Уховертов, а повітового лекаря – Гибнер, ми одержуємо, у загальному-те, уже досить повне подання
Хлестаков: “Без царя в голові. Говорить і действует без усякого міркування”. Осипнув: “Слуга, такий, як звичайно бувають слуги кілька літнього років”.
Ляпкин-Тяпкин: “Людина, що прочитала п’ять або шість книг, і тому трохи вольнодумін”. Поштмейстер: “Простодушний до наївності людин”. Яскраві портретні характеристики дані також і в листах Хлестакова в Петербург своєму приятелеві. Так, говорячи про Землянике, Хлестаков називає піклувальника богобажаних закладів “доконаної свиньїй у ярмулці”. Основним літературним прийомом, доторим користується Гоголь при комічному зображенні чиновника, є гипербола.
Наприклад, лікар Християн Иванович Гибнер не в змозі навіть спілкуватися зі своїми хворими через повне незнання російської мови, а Аммос Федорович із поштмейстером вирішили, що приїзд ревізора передвіщає прийдешню війну. Гіперболічна, по суті, і сама фабула комедії, але в міру розвитку сюжетного дії, починаючи зі сцени оповідання Хлестакова про його петербурзьке життя, гіпербола переміняється гротеском. Осліпленийние страхом за своє майбутнє чиновники й хапаються за Хлестакова, як за соломинку, міське купецтво й обивателі не в змозі оцінити всієї абсурдності що відбуває, і безглуздості нагромождаются одна на іншу: отут і унтер-офіцерша, що “сама себе висікла”, і Бобчинский, що просить довести до сведения його імператорської величності, що “у такому-те місті живе Петро Іванович Бобчинский” і т. п. Розв’язка наступає раптово, зненацька. Лист Хлестакова дає таке простое й навіть банальне пояснення, що спочатку виглядає для городничего, наприклад, набагато більше неправдоподобним, чим всі хлестаковские фантазії Удар настільки сильний, що в Городничего наступає щось начебто прозріння: “Ничего не бачу: бачу якісь свинячі рила замість осіб, а більше нічого…” Далі Гоголь застосовує прийом, ставшиший таким популярним у наш час: городничий, ламаючи принцип так званої “четвертої стіни”, звертається прямо в зал: “Чому смієтеся?
Над собою смеетесь”. Цією реплікою Гоголь показує, що дія комедії насправді виходить далеко за межі сцени театру, переноситься з повітового міста на необъятние простори. Адже в цій комедії відбилося життя всієї країни.
Є навіть легенда про те, що Микола I, подивившись п’єсу, вимовив: “Усім дісталося, а мені більше всіх!” Німа сцена: як громом уражені коштують мешканці провінційне містока, погрязшие в хабарах, пияцтві, сплетнях. Але от іде гроза, що очищає, котораю змиє бруд, покарає порок і нагородить чеснота. У цій сцені Гоголь відбив свою віру в справедливість вищої уласти, бичуючи тим самим, по вираженню Некрасова, “маленьких злодюжок для удовольствия більших”. Треба сказати, що пафос німої сцени, зрозумілий таким образом, суперечить загальному духу цієї гениальной комедії.
Після постановки комедія викликала шквал критики, тому що в ній Гоголь сломалий всі канони драматургії. Але головне невдоволення критики було звернено на відсутність позитивного героя в грудцідии. У відповідь на це Гоголь напише в “Театральному роз’їзді”: “…Мені жаль, що ніхто не помітив чесної особи, що били в моїй п’єсі.
Це чесну, шляхетну особу був – сміх
(1 votes, average: 5.00 out of 5)